Я молився навіть за тих, хто мені погрожував...
Я молився навіть за тих, хто мені погрожував...
Чи є хтось, кому Ви дуже довіряєте, і можете назвати своєю «правою рукою»?
Я нікого не називав своєю правою чи лівою рукою. Родом я з Ерзуруму, жив у Кирклирелі й Едірне. Там я мав дуже дорогих, вірних товаришів. Потім приїхав в Ізмір. Там Аллах послав мені таких дорогих друзів, як Хаджи Кемаль, хай буде місцем його перебування рай, Мустафа Бірлик, Юсуф Пекмезджі, Кьосе Махмут. Якщо говорити про праву руку, то це були вони, і якщо б хтось з них був моєю правою рукою, то я не зміг би її носити, її вага розчавила б мене, тому що я сказав би, що якщо бути правою рукою, якби один з них погодився зробити мене своєю правою рукою, якби я міг бути Хаджи Кемалем, Мустафою Бірликом, якби я був на місці Юсуфа Пекмезжді!
Нуреттін Верен говорить про те, що упродовж вже 35 років є Вашою правою рукою, і робить деякі заяви. Чи є правдою те, що він говорить?
Якщо Аллах визнає за ким-небудь якесь право, то це право у жодному разі не зникне. Аллах знає, хто, де знаходиться.
Людиною, яка познайомила Вас з політиками, забезпечила вихід на міжнародний рівень, був Нуреттін Верен?
Я не читав його заяв. Товариші читали деякі з них в Інтернеті і розповідали мені. Коли я прослухав їх в скороченому вигляді, то був вражений. Він та декілька людей, які його оточують, зайняли негативну позицію стосовно видів діяльності, які всі схвалюють, які й вони самі свого часу схвалювали, зробили безпідставні заяви.
Я дивуюсь тому, чого вони хочуть. Вони говорять, ніби законодавці, нехай, значить, цей рух буде таким, як організації Червоного півмісяця або Зеленого півмісяця. Щоб його очолювала опікунська рада, на чолі з опікунською радою, – що є неможливим законодавчо, – в якій буде й він сам. Частина того, що вони хочуть, не може зробити навіть держава, керуючись існуючими законами.
Хто був посередником при Вашому знайомстві з політиками?
З шановним Сулейманом Демірелем, Тургутом Озалом й Ісметом Сезгіном познайомив Хаджи Кемаль. З паном Сулейманом він був знайомий давно, з паном Тургутом був «на ти». Більшість знайомств і зустрічей на державному рівні відбулось за його посередництва.
Є фото Нуреттіна Верена, на яких він знятий разом з політиками. Він зовсім не сприяв цьому?
Іноді під час поїздок в деякі місця він вів машину, іноді його направляли для зустрічі з кимось від імені руху. Але якщо він став вважати себе правою рукою, то це зловживання. Судячи з того, що розповідають, він старався потрапити в один кадр з тими, хто приїздив до мене, схотів знятися разом з президентом, до якого поїхав за дорученням, а потім з усіх цих фото зробив альбом. Зробив собі теку з листами, направленими різним президентам.
Якщо за допомогою цього стають правою рукою, то й інші можуть зробити це, якщо схочуть. Якщо говорити відверто, я не допускав можливості того, що люди, які приїздили до мене, мають далекосяжні плани, і вони використають це.
Він приїздив до Вас в Америці, Ви погрожували йому?
Він сказав, щоб його залишили у спокої, щоб дали йому займатися своєю справою, що хоче стати багатим, і поїхав. Ми довгий час не спілкувались. Чесно кажучи, я також образився. Він використав заради власних інтересів кредит довіри до нашої місії, говорив неправду й займався шантажем. Якось він заплутав деяких товаришів, намагався запевнити їх, що, ставши депутатом парламенту, вступивши в політичну партію можна більш успішно служити спільній справі. Потім деякі товариші прийшли й просили пробачення, говорили: «Нехай Аллах буде задоволений тобою, нас збирались обманути і втягнути в політику». Між тим, у нас була спільна домовленість про те, щоб не займатися політикою, знаходитися на рівному віддаленні від усіх партій. З цієї причини я розсердився, висловив свою думку.
Минуло багато часу. Декілька років тому він приїхав в Америку, сказав одному нашому товаришу, якому я не міг відмовити, що хоче, аби я помолився за нього. Я не міг на нього покластися, не хотів зустрічатися, але товариш, який виступив посередником, був людиною, якій я довіряю, в кінці кінців, він приїхав і прожив тут деякий час.
Одного разу він схотів прийти до мене в кімнату, а я поставився до нього поблажливо. Він увійшов і спитав: «Що, мої страждання досі не скінчились?» Я відповів: «які страждання, хто, що тобі зробив, що ти взяв і пішов?» Виявляється, ходять чутки про те, що касети, змонтовані під час червневої бурі, були надані ним, і він мав на увазі це. А я цього не знав. Потім він закричав, став погрожувати, а я відкрив двері і покликав товаришів, щоб вони його вивели.
Ви погрожували йому смертю?
Завдяки милості Аллаха, в Туреччині багато людей, які мене люблять, поважають. Якщо до нього хтось торкнувся хоч пальцем, нехай скаже. Аллаха треба боятися.
Що Ви зараз думаєте про нього?
Коли він віддалився від нас, я все ж час від часу відчував до нього співчуття, хоча й був ображений, весь час згадував його в молитвах. І навіть зараз весь час молюсь за нього. Нехай Аллах дозволить йому зрозуміти істину. Я передоручив його Аллаху.
Я намагаюсь не звертати уваги не тільки на його слова, але й на висловлювання інших людей, які писали проти мене під час червневої бурі, щоб в моїй душі не залишилось нічого проти них.
Дякую Аллаху, що в моїй душі немає антипатії ні до кого. Моя совість настільки чиста, що я можу відкрити своє серце і простягнути руку кожному...
В соціальному смислі община створює власну мову, власний стиль. Чи склалася власна мова і стиль у цьому русі?
Ми говоримо, що основою всесвіту є любов. Ми намагаємся планувати своє житя, виходячи з того, що, вислвлюючись словами благословенного Мухаммада Бахауддіна, якби Аллах не дивився на нас з любов’ю, то й ми не змогли б любити одне одного. При цьому, звичайно, починає складатися і власна термінологія. Тобто між онтологічним і епістемологічним повинна існувати гармонія. Для того, аби показати світлий шлях нашого Пророка Мухаммада і достойних предків (салафус-саліхін), необхідно взяти до уваги всі зміни, відмінності, які мали місце з того часу й дотепер, і висловити їх новою мовою.
Одним з Ваших ключових понять є «присвячення себе». Який зв’язок ви встановлюєте між «присвяченням себе» і рухом?
Присвятити себе, це значить жити як людина ідеї, яка повністю пов’язала себе з нашими цінностями. Якщо нашою ідеєю є любов, презентація власної культури, відкриття красоти нашої віри і надання можливості користуватися ними іншим людям, тоді ядро нашого розуміння «присвячення себе» складає ідея про те, що ми повинні організовувати своє життя у відповідності з цією ідеєю і розглядати все, що необхідно зробити окрім цього, як елементи, які підтримують, посилюють нашу ідею.
Ті, хто присвятив себе, прагнуть проявити рішучість і відданість, достойну Пророка, своєю правильністю, вірністю, надійністю, тим, що утримуються від гріха, єднанням із своєю ідеєю і відмовою від усього, за виключенням стремління до її поширення. Одночасно з цим ми надіємось, що таке життя, віссю якого є ідея, порятує людей від суб’єктивізму, егоїзму й егоцентризму.
Усі великі справи здійснені тими, хто не думав про власний спокій. Ідея присвячення себе включає життя у відповідності з великими ідеалами, перевага простому життю й бідності заради спокою і процвітання народу, і відсутність інших думок, крім служіння Йому.
Яке місце в формуванні ідеї «присвячення себе» займає культура бесіди?
Традиція бесіди є найпершим шляхом до прийняття будь-яких ідей. Тому наш Пророк призволив сказати, що «релігія – це порада». Одночасно існує потреба і в тому, щоб поради давались постійно, тому що люди можуть, нехай і помалу, відступати від правильного шляху. Жадоба до мирських цінностей, любов до влади, схильність до спокійного життя, бажання бути на виду і жадоба до популярності – все це віруси, кожен з яких здатний повалити і красенів, і султанів, і цілі династії, і являє собою окрему проблему для людей, які служать ідеї. Для того, аби не піддаватися впливу цих вірусів, існує потреба в порадах...
В наш час сила і влада є головними мірилами, і на життя ми дивимося в основному через цю призму. Ви ж говорите «схвалення Аллаха». Зрозуміти вашу термінологію стає складніше при погляді з різних точок зору.
Я кажу з усією відвертістю, мене не тривожить нічого, крім прагнення добитися схвалення Аллаха. Я не можу стверджувати, що удостоївся Його схвалення, але не було дня і години, коли б я не просив Його про це. Не менше за сто разів на день я говорю: «Аллах, я прошу у тебе помилування, прощення і схвалення.» Я потребую лише мого Творця. Можливо, що моє прохання не було удостоєне відповіді до цього часу, але мій обов’язок велить мені просити про це до останньої миті свого життя.
Це бажання, яке є найбільшим надбанням мого життя, може не знаходити розуміння, тому що не має еквіваленту в термінології інших, але воно присутнє в термінології нашого Пророка і Корану. Мене просто закували ціпами такі думки, як «у своїх справах ви маєте просити схвалення Аллаха. Якщо матимете таке схвалення, то не важливо, якщо навіть весь світ відповість відмовою. Якщо Він дасть своє схвалення, то, нехай ви навіть не хочете цього, Він примусить інших погодитись ». Якщо я не бачу змісту ні в чому іншому, прошу, нехай мені дарують цю мою сліпоту...
- Створено .