У мусульманстві немає припису обмежувати жінку домівкою
У мусульманстві немає припису обмежувати жінку домівкою
Одним з широко обговорюваних питань є жіноче. Деякі економісти бачать зв’язок між участю жінок у виробничому процесі й підйомом економіки.
Іслам не забороняє участь жінок у деяких сферах життя з урахуванням їхніх фізичних особливостей і за додержання деяких особливих положень. Жінки і так брали участь по-своєму у всіх сферах життя,… наприклад, допускається навіть їхня участь у війні, надається перевага й заохочується їхнє навчання, отримання ними освіти. В часи Пророка Мухаммеда наші матері Айше, Хафса й Уммю Селеме (хай буде задоволений ними Аллах) вважалися знавцями мусульманського кодексу і тлумачами релігійних законів. До дружин Пророка з питаннями, які стосуються віри, звертались навіть чоловіки. Багато з табіїнів (табіїни – ті, хто бачив сподвижників Пророка Мухаммада, увірували в його пророчу місію й померли мусульманами), звертались до дружин нашого Пророка.
Усе це не обмежується тільки ними. В наступні періоди деякі компетентні жінки продовжували виступати в ролі вчительок для багатьох. Тобто, в мусульманстві не йдеться про обмеження й звуження поля діяльності для жінок. Ті положення, які зараз здаються негативними, мають оцінюватися з урахуванням умов і державного устрою того періоду.
Крім того, необхідно враховувати, що в деяких регіонах і суспільствах після прийняття мусульманства продовжували наслідувати традиції й звичаї, які існували в домусульманський період, і неправильно виставляти рахунок за це ісламу. Важливо міркувати, враховуючи фізичний стан жінки і особливі моменти. Наприклад, чи мають вони виконувати важкі роботи на руднях, чи слід схвалювати проходження ними служби в армії за призовом поряд з чоловіками? Чи повинні вони проходити складне навчання користування зброєю? Я вважаю, що якщо в цьому бачать необхідність, то й на це ніхто нічого не скаже.
Якою може бути роль і місце жінки в сьогодняшній державній сфері?
Жінка може бути ким завгодно. Можливо, й важко знайти докази в існуючих сьогодні джерелах, але якщо подивитись на історичний досвід, то, на думку Абу Ханіфа (Імам Азам), жінка могла бути навіть суддєю. Він не став би говорити від себе, значить, джерела дозволяють це. Для того, аби жінки відчували себе спокійно, Управління у справах релігії сьогодня почало призначати жінок на роботу в апарат муфтіїв, що достойне схвалення… Жінки можуть бути і військовими, і лікарями... Важливо виконувати положення віри. Можуть бути такі, хто належним чином виконує їх, знаходячись на державній службі, й такі, хто їх належним чином не виконує, знаходячись вдома.
Тобто, жінку не треба закривати вдома.
Так, в цьому питанні не встановлено жодних обмежень.
Говорять, що деякі положення книг мусульманського права приписують жінок до другого класу. Це також було пов’язане з історичними умовами?
У зв’язку з особливостями і физичним станом жінок їхня відповідальність і сфери діяльності були у деякій мірі відмінні від чоловічих. Наприклад, важка праця й відповідальність за стінами дому покладені на чоловіків. Трактування, які відносяться до часів пошанованого Пророка й чотирьох халіфів (період «ташрі’»), а також періоду складання книг і систематизації (період «тадвін»), розвивались в руслі культури тих днів. Не можна сказати, що вони залежали від історичних умов. По-моєму, правильніше, мабуть, буде сказати, що в цьому питанні основною причиною було наголошення особливостей чоловіків і жінок.
Є й такі, хто дивиться на жінок, як на істоту другого класу.
Жінка – це жінка, а чоловік – це чоловік. Якщо один з них – позитивний полюс, то інший– негативний, а разом вони складають єдине цілее. Не слід дивитись на питання з точки зору існування другого класу або рівності, тому що в деяких аспектах жінка стоїть першою. Наприклад, наш Пророк Мухаммад в деяких ситуаціях висував жінок наперед. Він сказав: «Рай – під ногами матерів», а про батька він такого не сказав. Він же на питання одного чоловіка: «Перед ким я несу відповідальність?», призволив відповісти: «Перед матір’ю. Потім знову перед матір’ю. Потім знову перед матір’ю. А потім перед батьком». І Бедіуззаман звертав на це увагу: «Вона – героїня ніжності і дуже важливий вихователь». Як ми бачимо, що якщо в деяких ситуаціях є припис зупинитися, наприклад, якщо говориться, що тобі не слід стояти в караулі на фронті, то це можна розглядати не з точки зору заборони для жінок, а на захист її прав. Ми не побачимо, щоб наш Пророк провадив в цьому дискримінацію.
Крім того, існує й така проблема, що при здійсненні намазу чоловіки повинні стояти спереду, а жінки – позаду.
Перш за все, давайте скажемо, що намаз – це богослужіння, під час якого не можна думати ні про що, окрім Аллаха, і слід стояти в шанобливій позі, склавши руки, ніби перед Ним самим. Далі, давайте нагадаємо, що в момент здійснення намазу направлення й концентрація нашого серця й душі важливі у такій само мірі, як положення нашого тіла, іншими словами, дуже важко відкинути від себе всі думки, крім думки про Аллаха, не давати собі думати про щось інше. Враховуючи ці два моменти, давайте спитаємо самих себе, чому ми робимо вигляд, що не помічаємо деякі реальності?
Я думаю, що навіть під час ходіння навкруг Кааби чоловіки, погляд яких впаде на струнку й красиву жінку, не зможуть сказати, що не відчули нічого. Якщо хтось і скаже це, я відповім, що прошу вас, давайте не будемо брехати, Аллах бачить і чує.
В Туреччині залишається невирішеною проблема з жіночими хустками. Висловлюються пропозиції, щоб після 18 років не було жодних обмежень, пов’язаних з хусткамі на голові… Чи маєте Ви пропозиції, які допоможуть знайти рішення?
Я висловлював свої думки стосовно жіночих хусток в період, коли йшлося про можливість внаслідок цієї проблеми отримання дітьми освіти, підходячи до питання з точки зору основ віри та таких, що пов’язані з цими основами, але у порівнянні з другорядними питаннями. Отже, я сказав, що це питання є не в такій мірі принциповим, як основи віри й п’ять основних умов ісламу, й залишив вибір між хусткою або школою на совісті людей. У той час моя особиста думка була на боці освіти. Такий підхід здався мені дуже важливим заради того, аби заспокоїти багатьох, і заради майбутнього Туреччини.
Це, мабуть, в деякому плані є кон’юнктурним поглядом. Що Ви думаєте?
Я від душі бажаю, аби права жінок розглядалися разом із свободою поглядів і думок, як це робиться в західних країнах. Я вважаю, що якби в основних християнських джерелах було записано, що жінки мають покривати голову, як це роблять монахині, вони б не заперечували цього.
Я від усього серця бажаю, аби люди спокійно виконували всі вимоги віри, за умов невтручання, аби в цих питаннях керуватися повною свободою совісті, свободою віросповідання. Якби замість того, аби розширювати державну сферу, – а це означає одночасне обмеження особистої сфери людей, – в період, коли ми рухаємося в бік лібералізму, на передній план були висунуті права особистості й свобода совісті, була б створена атмосфера для вільного виконання людьми основних і другорядних вимог віри... Навіть пропозиція пов’язати це з визначеним віком, після якого не буде існувати обмежень, це позитивний крок. Нехай кожен буде робити так, як хоче, нехай не буде обмежень. І якщо форма і вигляд головної хустки сприймаються як символи якоїсь філософії, якогось руху, то не слід наполягати на цих формах. Тим, хто ставить мені це питання, я відповідаю, щоб вони спитали про це Управління у справах релігії, Вищу раду у справах релігії. Підтримувати повагу до цього інституту – наш обов’язок, тому що вони представляють повагу до релігії. Те, як необхідно покривати голову, слід спитати у них. Якщо їхнього висновку буде недостатньо, то наші відомі й уважні науковці повідомлять їм свої міркування, недоліки будуть розглянуті, а помилки, якщо такі існують, виправлені.
