Держава знала про відкриття шкіл
Держава знала про відкриття шкіл
Мої враження
Більшу частину життя Фетхуллах Ґюлен провів в Едірне, Ізмірі й Стамбулі, але родом він з Ерзуруму. В його мові, в наведених ним прикладах відчувається ерзурумська говірка, хоча він жив там дуже мало. Він говорить по-турецьки достатньо м’яко, і так само яскраво, і часто пригадує Ерзурум. Речення, в яких він розповідає про свою батьківщину, починаються зі слів «у нас там». Ґюлен часто згадує про свої витоки, про рідну землю.
Яке значення Ви надаєте турецьким школам, які відкриваються за кордоном за Вашої участі?
Давайте, я не буду відповідати на це запитання, нехай на нього відповідають соціологи, історики-філософи. Ті з них, хто мав можливість поїхати й подивитись, написали хороші речі.
Чи здатна держава зрозуміти їхнє значення?
Я бачу в цьому шанс, який не можна впустити. По-моєму важливо, щоб ця діяльність в сфері освіти продовжувалась, щоб не сталося. Якщо держава хоче, то нехай підтримає цю роботу, яку виконують доброчинні організації, нехай фінансує, якщо хоче, то нехай повністю візьме її в свої руки, але нехай обов’язково робиться справа. Недоречно старатися знайти в цьому якийсь зміст, відчуваючи антипатію через те, що цим займається той і той. Доречно буде піти і зробити те саме, або створити якусь альтернативу, і навіть ще більшого досягти.
Побоюються, що в майбутньому Туреччина буде оточена цими школами ззовні...
Я додержуюсь протилежної думки. Я не знаю, як може Туреччина бути оточеною школами ззовні. Що тут скажеш, вони живуть підозрами.
Чи знала держава, що за кордоном відкриваються школи?
Звичайно, знала. Один з наших товаришів, нині покійний Хаджи Кемаль мав достатньо близькі стосунки з Сулейманом Демірелем. Коли була необхідність написати листи деяким державним діячам, Демірель вчинив достатньо великодушно. Він підписав папір і сказав: «Візьміть і напишіть, що хочете». Чернетки деяких з цих листів досі знаходяться у мене. Покійний Тургут Озал у всіх країнах, в яких перебував під час своєї подорожі Азією, говорив: «Я, як Президент країни, є гарантом цієї справи». Пан Бюлент (Еджевіт – бувший прем’єр-міністр Туреччини) після відвідування шкіл сказав: «Люди цієї країни роблять навіть таке, чого не робилось в османський період». Я згадую про все це із схваленням... Про школи, які відкривалися в Афганістані і в Північному Іраку, абсолютно точно, знали військові й схвалювали це. Однак через деякий час виявилися такі, хто висловив міркування, що тут ніби виховуються злочинці, наговорили, пробачте мені, неправди, і під їхнім впливом деякі заявили: «можливо, так воно і є».
Як Ви ставитеся до того, що побоювання спричиняються не в тих країнах, в яких знаходяться школи, а з деякого кола в Туреччині?
Один з відомих професорів, історик-соціолог, сказав наприкінці своєї лекції в одній з академій такі слова: «По-моєму, виступати проти цих шкіл – справжня зрада Батьківщині». Є й такі, хто пише проти них, хоча там не були, ніколи їх не бачили, і, на ділі, вони нічого не знають про історію турок, про їхнє минуле. За їхньої участі, навіть і незначної, сформувались деякі негативні думки, але я не думаю, що вони будуть довго існувати. Сонце неможливо замазати глиною.
Країни, в яких відкриті школи (Середня Азія, Російська Федерація) довгий час перебували під впливом комуністів. Там існують спецслужби, які спираються на досвід КДБ, які упродовж 12 років просто з лупою досліджували цю діяльність. Коли у нас, на жаль, деякі були досить несправедливими, вони не зачіпали шкіл, ставились із схваленням. Ми знаємо, що деякі кола в Туреччині багато разів таємно направляли повідомлення в ці служби. Одна людина, яка займає важливу посаду і любить Туреччину, сказала: «Ми вмовляємо одну людину там і там». Через деякий час він же сказав: «Що робити, одна з турецьких служб надала там нове досьє». І, не дивлячись на усе це, тим людям, хто готував те досьє, сказали: «Ми не знайшли у них того, що ви стверджуєте». Вони продовжують давати нагороди, а наші – вводити в оману... Спроби наших ввести в оману примушують їх бути ще більш обережними, і якщо зараз будуть організовані ще сильніші спроби ввести в оману, то, я думаю, їм вже не повірять.
Є такі, хто говорить, що школи слід було відкривати не в Середній Азії, а на Близькому Сході...
Для нас Середня Азія була любов’ю, про неї співали пісень. Аллах дозволив нам. Проблема має й іншу сторону: в питаннях віри араби дивляться на нас згори донизу і не допускають, що ми здатні щось дати їм.
Ніколи не намагалися?
Були деякі спроби. Сірія й Іран не надали нам можливості. Іранці сказали: «Ми краще розбираємося в цих справах. Якщо хочете відкрити школи, то дайте нам те, що для цього необхідно – ми самі відкриємо. Жодні зусилля не досягли можливості зробити що-небудь. Талібани в Афганістані сказали: «Яке вам діло, йдіть і вирішуйте проблеми в своїй країні». А в Азії все не так. В нашій особі бачать родичів і відчувають до нас тепло. Діяльність, яка велась там, стала рекомендацією для Російської Федерації і Далекого Сходу, і там Аллах дозволив досягти успіху. Важливою є не тільки наша позиція, але й ставлення іншої сторони...
Чому не відкрилися двері на Близькому Сході?
Можливо, вони подумали, що за посередництва шкіл з Туреччини можуть бути експортовані демократичні й республіканські ідеї, і тому відреагували таким чином. А в Середній Азії й Африці такої реакції ми не зустріли. Навпаки, вони відкривали наші школи, вішали наші прапори на вході, ставали й співали разом з нами наш гімн. Я не думаю, що на Близькому Сході люди підуть на це. Рани, нанесені там Лаурансом (англійський шпигун) ще не зарубцювались.
Є сумніви стосовно шкіл в нашій країні.
Ті, хто відчуває сумніви стосовно цього, ставлять, таким чином, під сумнів і державну систему. Ці школи інспектувалися набагато прискіпливіше, ніж звичайно. Опівночі проводились перевірки шкіл для дівчаток і гуртожитків в такій формі, яка є недопустимою при нашому вихованні. Входили до них в спальні, рилися в речах. Наші товариші не повідомили про це в газети, не поскаржилися членам парламенту. Перевірки проводились нашими ж державними інспекторами. Сказали, що вони можуть приходити не двадцать разів, а п’ятдесят. І якщо, не дивлячись на те, що під час перевірок нічого не було знайдено, плітки до цього часу не перевелися, то це означає, що втрачено почуття сорому й міри.
Наявний широкомасштабний рух. Всі запитують, як це відбувається, звідки ллється вода на цей млин!
Ця діяльність в сфері освіти почалась в одному-двох місцях, а потім охопила всю Туреччину і вийшла за її межі. Наші товариші викладачі, які їхали туди за підтримки багатих людей, фондів і об’єднань, знали, що стикнуться там з багатьма труднощами. Було багато труднощів.
Коли покійний пан Айдин Болак розповідав, як наші товариші працювали в країні, де стоїть 60-ти градусний мороз, часто не отримуючи грошової винагороди, його очі наповнювались слізьми. І ось тоді, коли, з одного боку, відбувалося це, з другого одна людина відкрито спитала в мене: «Хто ллє воду на цей млин?»
Якою була відповідь?
Я сказав: «За цією діяльністю в сфері освіти стоїть та сама сила, яка дозволила нашому народу знову здобути незалежність». В деякі часи наші люди віддавали все, включаючи посуд, відчуваючи, що необхідно боротися за незалежність, коли на вулиці з одного боку виїзжали арби, а з іншого виходили жінки. І побачивши те, що «боротися з освіченими людьми можна лише засобами переконання», діють відповідно до цього.
Ці люди їдуть в усі куточки світу й відкривають школи з думкою про те, що тільки за допомоги освіти і виховання ми підвищимо рівень людей і попередимо зіткнення. Вода на млин ллється звідси... Власне кажучи, з почуття конкуренції в той самий період мали місце й інші підходи, але викладачі вимагали зарплати в 2-3 тисячі доларів. А між тим, ці товариші-добровольці отримують щось на зразок стипендії в 300-400 доларів, і були такі, хто мусив там підробляти.
Представники фондів і об’єднань, які підтримують школи, працювали як робітнтки при будівництві шкіл. За цими школами не стоїть нічого іншого, крім безкорисного ставлення народу. Млин крутить ця безкорисність. Якщо цей рух буде таким, це означає, що він є незалежним і не буде ніякого відкупу. Крім того, відкуп сплачують навіть держави.
- Створено .