Толерантність і діалог у світлі Корану й сунни
У процесі вивчення Священного Корану розкривається, що в Корані прощення й толерантність є основою. У Корані «раби Милостивого» описані так: «Раби Милостивого – це ті, які ступають по землі смиренно, а коли невігласи звертаються до них, кажуть: «Мир!» (Св. Коран, 25:63). У 72-ім аяті сури «аль- Фуркан» сказано: «[Раби Милостивого] – це ті, які не кажуть неправди, ті, які проходять повз суєтність, минають її гідно!» У сурі «аль-Касас» як тлумачення згаданих вище аятів сказано: «[За те, що] чуючи суєтні промови, вони відвертаються від них і кажуть: «Наші справи – нам, ваші діяння – вам. Мир вам! Ми не спілкуємося з невігласами».
Із загального змісту наведених вище аятів зрозуміло, що істинні раби Аллаха не відповідають на марнослів’я, на дурні слова й діяння поганим словом і відходять убік, показуючи свою вихованість. Дійсно, як сказано у 84-му аяті сури Ісра, що «кожен показує свій характер своїми діяннями», вони діють відповідно до свого характеру, своєї натури. Делікатність, поблажливість, толерантність є характером представників «стежини благотерпимості». В іншому аяті (сура Та-Ха, 44-й аят) Всевишній наказує Пророкам Мусі й Харуну (мир їм) «лагідно й м’яко закликати до віри» таку людину, як фараон, який набрався сміливості проголосити себе богом.
Усе осяйне життя Вінця роду людського Пророка Мухаммеда (с.а.с.), від початку до кінця, вибудуване на прощенні й благотерпимості. Він (с.а.с.) проявляв толерантність навіть до такої людини, як Абу Суф’ян, що заподіяв незліченних мук і страждань. Великодушність Пророка (с.а.с.) була настільки велика, що під час взяття Мекки у відповідь на слова Абу Суф’яна про безліч сумнівів (що ятрили його душу) Пророк (с.а.в.) оголосив: «Хто заховався в будинку Абу Суф'яна, знаходиться у безпеці, як і ті, що заховалися в Каабі». І в такий спосіб щодо гарантії безпеки й недоторканності притулку поряд із Каабою відзначив і будинок Абу Суф’яна. На мою скромну думку, таке толерантне ставлення Проводиря Пророків (с.а.с.) до сімдесятирічного Абу Суф’яна, для якого зарозумілість, владність і самовдоволення стало частиною натури, виявилося дорожчим і важливішим, ніж тонни золота.
Священний Коран, що дарований як милість світам Пророкові Мухаммеду (с.а.с.), у перетворенні своєї глобальної за масштабом пророчої місії, крім наказу постійно дотримуватися принципу благотерпимості й діалогу, за допомогою нижче зазначеного аяту дає установку щодо того, навколо якого спільного знаменника варто об’єднуватися з «людьми Писання»: «Скажи, [Мухаммед]: «О, люди Писання! Давайте визнаємо єдине слово для вас і нас про те, що не будемо поклонятися нікому, крім Аллаха, що нікого іншого не будемо вважати рівним Аллахові, що нікого, крім Аллаха, з людей не визнаємо Господом над іншими…» (Св. Коран, 3:64).
У наступному аяті Священного Корану, який не був змінений пізніше іншими аятами Корану й, отже, має силу до Кінця Світу, також міститься наказ віруючим, чиї серця сповнені вірою й любов'ю, ставитися із прощенням і терпимістю до невіруючих у Судний День: «Скажи, [Мухаммед], тим, хто увірували, щоб вони простили тих, які не сподіваються на дні Аллаха, щоб Він воздав людям за те, що вони зробили» (Св. Коран, 45:14).
Кожен, хто присвятив себе місії людинолюбства й має на меті стати особливо наближеним рабом Аллаха, а також приймає згадані аяти Корану, зобов'язаний із благотерпінням, толерантністю ставитися до інших хоча б тому, що вони є людськими творіннями (не кажучи вже про тих мусульман, які виконують свої релігійні обов'язки); не повинен переслідувати жодної мирської мети й зиску, більше того, як говорив Юнус Емре, «не відповідати аналогічно тим, хто підняв на тебе руку, образив, і не засмучуватися перед тими, хто ображає тебе».
- Створено .