Толерантність
Сьогодні ми усім світом переживаємо натхнення від процесу упорядкування нашого культурного «Я», тішимося з того, що нове національне відродження має стати фактом. Якщо нам не завадить якась серйозна протидія, то, можливо, найближчі роки ми в майбутньому будемо вважати нашим «ренесансом». І хоча ми повні надій, наявність таких факторів, як відсутність консенсусу в підході до відродження; відсутність злагодженості в пошуках відповіді на запитання, що з того, що ввійшло за останні одне-два століття в культуру й світогляд нашого народу варто відкинути, а що залишити; відмінність у методиках виховання нового суспільства, нюанси, що стосуються перенесення нашої спадщини з усією її динамікою в майбутнє – усе це дає можливість припустити, що попереду на нас очікують тяжкі дні.
У той час, коли ми усім миром рухаємося до майбутнього, кращим засобом, кращим захистом і найміцнішим бастіоном від різноманітних складних ситуацій, з якими ми, швидше за все, будемо зустрічатися в силу розмежування, відмінностей і неузгодженості, стане толерантність.
Толерантність визначається такою поведінкою: не звертати уваги на недоліки, поважати думку іншого, вибачати все, що тільки можна вибачити, проявляти повагу до загальнолюдських цінностей вищого розряду навіть у тих випадках, коли обмежуються наші незаперечні права, утримуватися від самосуду або спроб помститися, не втрачати стриманості навіть у тих випадках, коли протилежна думка до такої міри груба й вульгарна, що ми у жодному разі не можемо з нею погодитися, і навіть у цьому випадку, не втрачаючи розуму, діяти за прикладом пророків послідовно й серйозно, а також наслідувати приклад пророків, дії яких в Священному Корані визначені як «кауль лейїн – м'яке ставлення» і які є засобом завоювання сердець. Буває й так, що думка опонента ні в прямій, ні в непрямій формі нам абсолютно ні про що не говорить, але завдяки духу толерантності нам потрібно залишатися на такому рівні, що навіть цю думку ми будемо вважати корисною, хоча б як черговий фактор, що сприяє нашому духовному розвитку.
Поняття «толерантність», у яке ми вкладаємо значення – повага, милосердя, великодушність, терпимість – у системі моральних цінностей займає чільну позицію, становлячи якість довершеної людини, що слідує за божественним одкровенням, і внутрішній принцип духовного самоконтролю, здатний стати джерелом для інших етичних норм.
Достоїнства мусульман за сприяння милості й прощення набувають зовсім інших глибин і стають безмежними, а недоліки й помилки, зменшуючись, стають такими маленькими й незначними, що цілі їх гори вже вміщаються в наперсток. Насамперед сам Всевишній поводиться з нами та із іншим світом буття не якось інакше, а саме великодушно й поблажливо. Завдяки такому ставленню блудниця, яка напоїла собаку, що знемагала від спраги, сама того не відаючи, постукала у двері з назвою «Прощення від Всевишнього», і Всевишній відповів їй безмежною милістю, спрямував її на вірний шлях, шлях праведності. Завдяки такому ставленню п'яниця, через свою величезну любов до Аллаха і Його Пророка, відчув себе вільним від цього недугу і осягнув Пророка, а кривавий убивця завдяки лише краплі благовоління з боку Всевишнього був урятований від свого психозу і вознісся над своїм нафсом.
Усі ми прагнемо толерантного до себе ставлення й чекаємо, щоб нас оточувала атмосфера милосердя й прощення. Ми від усього серця бажаємо, щоб наше минуле й сьогодення пройшло крізь сито толерантності, очищене у фільтрі поблажливості так, щоб ми могли спокійно й упевнено крокувати в майбутнє. Ми не прагнемо, щоб хтось копирсався в нашому минулому, і ми також не прагнемо, щоб наше сьогодення затьмарювало наше майбутнє. Кожний із нас протягом усього життя очікує на любов і повагу до себе, мріє про толерантність, прагне визнання й шляхетності. У будь-якому нашім стані ми сподіваємося на терпимість і прагнемо отримати прощення в дитинстві у своїх батьків; у школі – у вчителів, а також у тих, кого ми незаслужено скривдили; у суді з боку суддів і прокурорів, в армії – з боку командирів, у поліцейській дільниці – з боку поліцейських, і, нарешті, у День Суду – від «Ахкам аль-хакімін – Мудрішого із суддів». Однак поряд з усіма цими сподіваннями заслужити очікуване є дуже важливим фактором. Нехай не сподівається на прощення той, хто сам не вибачає... той, хто не поважає інших, не матиме поваги до себе... хто сам не любить інших, не заслуговує любові до себе... той, хто не ставиться з терпимістю й поблажливістю до всіх інших, втратив право на прощення й поблажливість стосовно себе. Комунізм був не толерантною системою, а атеїзм – ідеологією, що не визнає такого поняття як «терпимість». Чекати від цих систем милосердя – самообман, а очікування від цих систем поваги до себе – даремна ілюзія. Горе журналістові, який у своїх статтях поливає брудом інших, йому не слід очікувати на пошану й повагу, тому що того, хто поливає брудом – самого ним обіллють, а той, хто б'є інших, сам буде битий. Хоча справжні мусульмани, дотримуючись божественних принципів «...а коли проходять повз пустослів'я, проходять із гідністю», «Якщо ж ви будете поблажливі, виявите великодушність і вибачите їх, то це буде однією з найкращих справ, адже Сам Аллах, Що Вибачає, – Милосердний». У деяких країнах немає місця для толерантності й терпимості в силу того, що в цих країнах панує духовний та інтелектуальний диктат. У результаті ми не спостерігаємо тут таких явищ, як свобода думки, конструктивна критика, обмін думками й дискусія з метою встановлення істини й, відповідно, суспільства цих країн позбавлені тих благодатних плодів, які ці явища могли б дати. На мій погляд, причина, за якої ми не просунулися вперед ні на йоту, незважаючи на роки суперечок і диспутів, що ведуться на високих тонах, криється саме в цьому.
Воістину, різноманітна аморальність і розпуста – моє виховання не дозволяє мені висловитися більш відверто – сповна отримують свою частку терпимості й толерантності вже протягом багатьох років, тоді як на мусульман усе ще вішають учорашні ярлики: «мракобіс», «ретроград», «прихильник теократичного режиму», до яких почали додаватися нові, такі, як «фундаменталіст»; а іслам оголошений пережитком. На превеликий жаль, ми сьогодні спостерігаємо, як тих, хто прагне виконувати релігійні приписи, називають реакціонерами, мракобісами й фундаменталістами, а тих, хто намагається розбудити національну самосвідомість і згадує минуле – пантюркістами й фантазерами.
У країнах, де немає терпимості, у суспільствах, де немає толерантного ставлення між людьми, не може з'явитися колективна свідомість і однодумність. У подібних країнах будь-яка, навіть незначна вільна думка стикається з протиборством, яке, у свою чергу, зі своїм протиріччям, і так далі, нарешті, усе це заплутується в павутинні взаємних протиріч, аргументів і контраргументів. Зусилля мислителів тут не мають результатів. У такій країні здорове мислення в принципі неможливе, а свобода віросповідання не більш ніж утопія, здійснення якої однаково не гарантує того, що люди зможуть жити за своїм вибором: вірити, у що хочуть, і керуватися своїм релігійним переконанням. Більше того, утвердження в подібній країні правової держави неможливе за визначенням, навіть якщо вона формально присутня, то це однак не більш ніж міраж, оманна ілюзія. За відсутності толерантності й терпимості не може бути й об'єктивних засобів масової інформації, що несуть людям добро й світло, а також глибокої наукової думки й здорової масової культури. На жаль, те, що ми сьогодні дивимося – це не більш ніж безплідні зусилля мас-медіа: однобоких, керованих невідомо яким світоглядом, обслуговуючих певну ідеологію. Було б нерозумним очікувати від них чогось позитивного, корисного й багатообіцяючого.
- Створено .