Терпимість і діалог
Діалог – це процес спілкування двох або декількох людей на визначену тему, у результаті чого між ними відбувається зближення. Отже, в основі такого феномена, як діалог, знаходиться безпосередньо людина.
Безсумнівно, кожний із нас одержить від Всевишнього винагороду за нашу щирість, чистоту помислів і намірів. Якщо хто-небудь свої діяння планує, керуючись щирістю й благими намірами, то він може бути винагороджений навіть тоді, коли знаходиться на грані втрати. Тому що в хадісі Посланця Аллаха (с.а.с.), який наводиться в такому достовірному джерелі як «Сахіх-і Бухарі», говориться, що «діяння (оцінюються) за намірами», тобто наміри й помисли віруючого важливіші за його діяння. Якщо діяння керується благими намірами, то воно також стає благим. Що б людина не робила, вона насамперед повинна бути щирою, її наміри повинні бути чисті, і вона повинна прагнути тільки задовольнити Всевишнього. Отже, необхідно бути більш обережним в оцінках контактів із різними колами й групами, встановленими в ім'я діалогу, толерантності й гуманізму, щоб не прийти до хибного тлумачення або невірного трактування.
Наш народ пережив стільки, що вже не може витерпіти чергових потрясінь. Висловлюючись інакше, якщо сила й можливості антидемократичних кіл переважать розум і логіку, то цього буде достатньо, щоб зламати нашу шляхетну націю. У результаті подібної катастрофи країна, яку можна назвати справжнім втіленням земного раю, може відкотитися на 15-20 років назад, поставивши нас у ситуацію, коли ми будемо шукати днем із вогнем навіть те, що сьогодні доволі часто критикуємо.
Керуючись принципом Корану, який проголошує, що «мирне вирішення – краще» (Св. Коран, 4:128), ми всіма силами за допомогою розпочатого нами процесу міжконфесійного діалогу, використовуючи всі наші можливості, не тільки у себе в країні, але й за кордоном, повинні продемонструвати наше прагнення миру і злагоди. Безумовно, згідно з ісламом мир і мирне співіснування є правилом, а війна винятком із правил, тимчасовим явищем, до того ж неодмінно зумовленим певними причинами й умовами. Отже, можна стверджувати, якщо в нашій країні не буде встановлено таке мирне середовище, у якому кожний почував би себе в безпеці й спокої, то в нас не буде можливості служити ні на благо нашій нації, ні на благо всього людства.
Відсутність можливості задовольнити сподівання певних кіл на державність у цілому може серйозно підірвати авторитет нашої країни. Ставлення країн Центральної Азії до нас і їхнє прогнозування наших можливостей стали іншими, ніж були після розпаду соціалістичного блоку. Отже, до цього питання варто ставитися більш серйозно, совісно, розумно й патріотично. Збережуть або не збережуть країни Азії позитивну думку про нас, повністю залежить від дотримання стабільності у нашій країні.
Хибні судження про іслам
Якщо підійти до теми з іншого боку, то слід нагадати, що інколи віруючі громадяни нашої країни ставали мішенню тиску й принижень. Навіть були випадки, коли віруючі втрачали головні, елементарні права і свободи, їх діяльність (економічна й т. ін.) примусово припинялася. І все це робилося нібито в ім'я таких невід'ємних від ісламу принципів, як гуманізм, людинолюбство, терпимість, повага до прав людини. Таким чином, ці принципи, як засіб досягнення певних цілей, використовувалися проти самих віруючих.
Насправді, це вияв здійснюваної як у нас, так і в інших країнах тактики певних кіл, які нетерпимо ставляться до існування віруючих людей. Те, що вони стверджують, в основі своїй є хибним, тому що істинно віруючий мусульманин не може бути фанатичним і небезпечним, тому що справжній мусульманин за своєю суттю не може бути нетерпимим і далеким від толерантності – таким є один з аспектів його віри. Кому віруючі до сьогоднішнього дня заподіяли шкоди, хто від них постраждав?!
Однак незважаючи на щирість і чистоту помислів, віруючі постійно були небажаними, ставали жертвами помилкових суджень і забобонів, ставали мішенню для різноманітних звинувачень, що звучали в ім'я гуманізму, толерантності, свободи й демократії. Але віруючі мусульмани, незважаючи на таку несправедливість, не заподіяли нікому жодної шкоди, вони намагалися показати, що насправді не такі, якими їх хочуть представити. Але всупереч цьому, певні кола невпинно переслідують їх.
Незаплямовані, чисті душі віруючих, а також їх священні джерела віддзеркалюють тільки добро. По-іншому й бути не може. Тому що ви не знайдете ні у Священному Корані, ні в сунні Пророка, ні в іджтіхадах перших поколінь мусульман жодного положення, жодної настанови, які суперечили б або забороняли гуманізм, толерантність і діалог, що уможливлюють спілкування, обмін думками, озвучування наших почуттів і наших думок. У релігії, що бажає добра й благоденства кожному, що закликає кожного до порятунку, не може бути інакше! Як прекрасно розкривається ця істина у Священному Корані: “А якщо ви вибачите їм, змилуєтеся над ними й зглянетеся, адже Аллах – прощаючий, милосердний” (Св. Коран, 64:14); “Аллах не забороняє вам виявляти дружелюбність і справедливість до тих, хто не боровся з вами за віру й не виганяв вас із ваших жител, – адже Аллах любить справедливих” (Св. Коран, 60:8); “Скажи [ Мухаммед] тим, хто вірить, щоб вони простили тим, хто не сподівається на дні Аллаха, щоб Він воздав людям за те, що вони вершили” (Св. Коран, 45:14).
Якщо заглибитися в суть постулатів Корану, то стане зрозуміло, що він даний з милістю й любов'ю. Отже, віруючі повинні заново відродити ці споконвічні наші цінності, змінити сформований деякими колами негативний імідж мусульманина й показати справжню суть ісламу, ґрунтуючись на принципі добропорядності. Слава Всевишньому, що дарував нам незліченні дарунки, у наш час поборники добра й гуманізму, ґрунтуючись на цих істинах, намагаються донести усьому світові приклади гуманізму, толерантності, терпимості, діалогу й намагаються створити «новий імідж мусульманина», серце якого наповнене милістю й любов'ю.
Прагнення заслужити Милість Господа
Я хочу ще раз наголосити незаперечну істину: мусульмани нічого не втратять від міжконфесійного діалогу, любові й толерантності. Мусульмани прагнуть досягти найбільшого – Визнання Аллаха. Крім того, ні іслам, ні наше віросповідання, ні Священний Коран, ні найдосконаліший представник ісламу, гордість всього людства – високоповажний Пророк (с.а.с.) – не дають нам ні найменшого сумніву чи підстави, щоб боятися діалогу з іншими.
Ми переконані – незважаючи на всі перешкоди, іслам прямує в майбутнє; Коран, жодне з положень якого не суперечить розуму, має силу, щоб розв'язати проблеми майбутнього; і останній Посланець Всевишнього, про якого Бернард Шоу говорив, що він «вирішував усі проблеми з легкістю пиття чашечки готової кави», був посланий для вирішення всіх проблем людства. Як і в минулому, так і проблеми нашого часу й майбутнього, якщо навіть вони здаються невирішуваними, будуть вирішені «зодчими умів і сердець», що черпають із цих священних джерел.
У нас не повинно бути жоднихх побоювань, тому що ми віримо в те, що Коран і променисті слова Пророка несуть зцілення від різноманітних проблем. На мою скромну думку, люди, які керуються такими принципами, вступаючи в діалог за будь-яких умов, з волі й милості Божої ніколи не будуть жалкувати про це. Отже, немає і найменшого приводу для побоювання. Важливо те, що ми повинні правильно розуміти й використовувати джерела нашої віри – Священне Писання й сунну Пророка (мир Йому). Ми в жодному разі не повинні використовувати їх для задоволення наших забаганок, мирських інтересів.
Не застосовувати сили до тих, хто піднімає на нас руку, і не виступати проти тих, хто проклинає нас
Ми можемо сказати, що з моменту свого заснування Фонд журналістів і письменників навіть за найнесприятливіших обставин був організатором дуже важливих заходів. Однак з різних причин мені не випало можливості бути повноцінним учасником у жодному з них. Тому я не можу претендувати на внесок у їхній успіх.
Наприклад, Фонд запросив всесвітньо відомих американських футболістів для того, щоб зібрати допомогу жителям Боснії. Щороку він збирав особливі групи подібно до тієї, що зібралася сьогодні ввечері, для того, аби між людьми різних поглядів відбувся обмін думками. Фонд запропонував обговорювати ці ідеї незалежно від наших особистих позицій і думок. У результаті ми наочно переконалися, що немає причини боятися один одного, і що кожен може зустрітися з тим, з ким хоче. Якщо ж нам не вдалося зібратися разом до сьогоднішнього дня, то причиною можуть бути як помилкові стереотипи, так і наше нерозуміння відповідальності один перед одним.
Фонд відомий у Туреччині в першу чергу як втілення толерантності. Насправді, він співвідносить себе з нею. Де б не згадувався Фонд, неодмінно йдеться про толерантність. Сам імідж Фонду став причиною настільки сильної заздрості, що мимоволі сприяв виникненню альтернативних організацій. На щастя, у цей момент у всіх на вустах одне й те саме. І тому я вірю, що толерантність швидше пошириться серед простих людей по всій країні, і, як сказав мій друг-художник, ми зможемо йти пліч-о-пліч, душа в душу, рука в руці – назустріч «щасливому завтра», хай буде на це воля Господня.
Коли Пророк умирав і готувався до переходу в інший світ, він сказав:
«Я доручаю вам Людей Писання, християн і євреїв».[1]
Коли Омар був поранений і перебував в агонії, його попередженням було: «Я доручаю вам Людей Писання серед нас. Бійтеся Бога у стосунках із ними й поводьтеся з ними справедливо».[2]
Перемігши ворога в Малазгірті,[3] турецький полководець султан Алпарслан[4] прийняв з почестями воєначальників і правителя супротивника у своєму наметі. Потім він доправив їх додому, у Константинополь (нині Стамбул), у супроводі кількох офіцерів. У Єрусалимі воєначальник і правитель, султан Салахаддін Ейюбі, вночі послав лікаря у намет Річарда, командувача хрестоносців, щоб вилікувати його рани, незважаючи на те, що війська Річарда вбили тисячі мусульман.
Ми – діти культури, яка дала життя таким людям. Ми – спадкоємці культури, що має найширше і найглобальніше розуміння поняття толерантності. Сьогодні ця концепція поширюється по всьому світу подібно до морських хвиль.
Я переконаний, що найближчі роки стануть періодом толерантності й любові. І ми дамо світу багато чого, і багато чого отримаємо навзаєм. Ми не тільки не будемо шукати приводу для конфронтації зі своїм народом, ми не будемо боротися з іншими культурами, цивілізаціями чи людьми інших вірувань, поглядів і переконань. Будуть кардинально вирішені ті проблеми, що породжують конфлікти, і перед нами знову відкриється можливість звернути свої серця з любов'ю й співчуттям до всіх людей. За допомогою Бога ми зможемо сконцентруватися на важливих аспектах діалогу й толерантності, аспектах, яких світ сьогодні потребує як ніколи.
Коли я побачив пана Іззеттіна Догана[5], я згадав важливу подію ісламської історії. Говорячи про харіджітів[6], що повстали проти законного уряду й тих, хто зібралися в Нахравані, щоб атакувати, халіф Алі сказав: «Було б несправедливо атакувати їх раніше, ніж вони нападуть на нас».
Ми – суспільство, виховане на культурі таких лідерів. У той час, коли нам найбільше потрібна толерантність, за милістю Божою кожна верства суспільства звернеться до толерантності й діалогу, і те хороше, що проросте із цього, пошириться у всіх напрямках швидше, ніж можна собі уявити.
Можливо, я займаю у вас занадто багато часу, однак не можу не сказати про моє відчуття тривоги. Турецьке суспільство, виснажене внутрішніми конфліктами, жадало атмосфери толерантності. І коли вона була віднайдена, суспільство, як сподівалися, повинно було зробити крок уперед, а зробило стрибок у три кроки.
Очевидно й те, що деякі легковажні й посередні особистості, виявивши свою слабкість через гнів і агресивність, спробували показати свою силу, ставши на шлях руйнування, і зайняли позиції, щоб підірвати мости до діалогу.
Ми стоїмо на порозі серйозних випробувань. Наш народ, що вже неодноразово їх витримав, прийде на цей «іспит» солідарний з усіма членами суспільства й подолає будь-які перешкоди на шляху до соціальної гармонії.
Те, чого ми прагнемо, має величезну цінність. Мета, яку ми прагнемо досягти, – діалог і толерантність – дуже цінна для нас. Те, чого ми прагнемо, має високу цінність. Встановлення атмосфери діалогу й толерантності є метою, яка дуже цінна для нас. Цінні й жадані речі нелегко отримати, і так само важко зберегти їх, захистити вже тоді, коли вони отримані. Досягнення соціальної гармонії шляхом діалогу й толерантності – справа вирішення двох питань для розкриття третього. Господь буде випробовувати нас різними способами, щоб ми усвідомили, наскільки великі ці цінності, і, відповідно, щоб змусити нас не відступатися від них.
Ми пройдемо всі ці випробування й повторимо слова Юнуса:
Якщо строгість приходить від величі Бога,
Чи щедроти від Його милості,
І те, і інше радість для душі,
І Його благословення, і Його гнів є блаженство.
Ми не повинні відповідати силою на силу, грубістю на грубість. Навіть якщо вони спробують і розколють нас хоч на п'ятдесят частин, ми однаково залишимося єдиним цілим і обіймемо увесь світ із любов'ю й милосердям. І ми підемо в завтрашній день із любов'ю один до одного.
Я бажаю, щоб цей щасливий вечір став закликом до милосердя й прощення. Я вітаю всіх вас із найглибшою повагою.
[1] Aбу Дауд, Імарат, 33; Mуттакі aль-Хінді, Kaнз aль-Уммаль, 4.362.
[2]Ях'я ібн Адам, Kітаб aль-Харадж, 54.
[3] Битва під Малазгіртом (Манзикертом): відбулася в 1071 році. Візантійський імператор Романус IV Діоген воював проти сельджуцького султана Алпарслана. Поразка імператора стала причиною сельджуцького завоювання більшої частини Анатолії.
[4] Султан Алпарслан (1032-1072) – найвідоміший сельджуцький султан. Переміг візантійську армію в Малазгіртській битві в 1071 році і відкрив сельджукам дорогу до Анатолії.
[5] Професор права і президент Фонду Джем (Cem Vakfı) - асоціації турецких громадян-алевітів.
[6] Меншина, яка вийшла із общини і здійснила вбивство халіфа Алі.
- Створено .