У нашій культурі сектантство має своє місце та своє значення
У нашій культурі сектантство має своє місце та своє значення
Мої враження
При повідомленні про цунамі його очі наповнилися слізьми
Різниця в часі між Туреччиною іАмерикою складає 7 годин. Туреччина на 7 годин попереду Америки. Фетхуллах Ґюлен дивиться програму новин каналу STV, яка починається в Туреччині о 19.00, о 12.00 за американським часом. Іноді коментує новини. Коли передавали повідомлення про стихійне лихо з причини цунамі, він зблід, а очі його наповнилися слізьми. Деякий час він нічого не говорив, а потім сказав: «Це мене вдарило»… Пізніше Ґюлен попросив принести енциклопедію і прочитав деякі відомості про той регіон, в тому числі про населення і соціальну структуру Шрі-Ланки й Індонезії, а потім сказав: «Обсяги цього нещастя можуть бути величезними».
У чому основна відмінність цього руху від ісламських рухів?
Неправильно розглядати всі ісламські рухи, які існують в світі і в Туреччині, в єдиному ряду. Деякі з них є філософським рухом, деякі висувають на передній план виключно дії, а деякі, спираючись на основні джерела ісламу, представляють його відповідно до сучасних уявлень.
Чи можемо ми їх назвати?
Представники рухів, які існують в Індії та Пакистані, таких, наприклад, як Шиблиі Надві, вважають, що першоджерела володіють більшою силою в питанні орієнтації людей, і думають, що в такому разі рух швидше досягне своєї мети. В Єгипті існує рух Іхван, засновником якого став Хасан аль-Банна, який одночасно є прибічником шазелізму. Якщо прослідкувати за їхніми виданнями, стає ясно, що вони ретельно додержуються питань (віри). З цієї позиції може здаватися, що вони подібні до руху, який існує в Туреччині, але ті, кого ми можемо назвати продовжувачами цього напрямку, до деякої міри схилили позицію в бік політики.
Коли релігію направляють на служіння політиці, виходить, що ніби грають релігійними почуттями. Тому, з одного боку, й виявляється неповага по відношенню до віри, а з іншого боку, цей рух залишився безрезультатним. Наприклад, в Судані раніше існував рух Махді, а зараз існує рух Турабі. Останнє може здаватися новою стадією попереднього, кінець якого заклали англійці, які еволюціонували, і навіть змінилися. З часом віднайшли інші форми, й Ждамаатуль-Ісламійя, розпочате Мевдуді, й Іхвануль- Муслімін. У діях тих, хто прийшов до їхнього керівництва, відчувається деякий радикалізм. Причини цього слід проаналізувати.
Ви проводили такий аналіз?
Як відомо, вони здобули незалежність набагото пізніше за нас. Можна навіть сказати, що Туреччина була для них прикладом в цьому плані. Знаходячись під гнітом, ці люди були охоплені ідеєю протидії насиллю, деспотизму й притисненням Заходу. Вони вирішили, що досягти цього можна лише за допомоги державності, і з цієї причини їхніми першими рефлексами і першою реакцією була ідея захоплення влади.
Тут я мушу додати те, що виходить за рамки питання. Якими б потужними не були рухи, які виникають як реакція на щось, вони не можуть допомогти досягненню мети, поскільки не виходить рівноваги, навпаки, вони приносять шкоду, виникають перегини, це викликає реакцію протилежної сторони. В результаті сила породжує протидію. Головними є позитивні рухи, які намагаються виявити суть питання, не впадаючи в реакцію й перегини.
На кого ви рівняєтесь?
В період, коли цей рух ще не мав організованої форми, ним керували такі чесні і чисті люди, як Баязид Бістами, Джунейд Багдаді, Фудайль Ійаз і Ібрахім Етхем. Імам Газалі, який не заснував секти, хоча й не прийняв нову систему. Так діяли такі люди, як Імам Раббані, які керували системою. Наприклад, серед них є шейхи, є таліпи (претенденти). Якщо становище таліпа буде визнане задовільним, він може стати мюрідом. Мюрід означає «той, хто бажає».
Якщо кандидата визнають достеменним, його можуть прийняти в мюршіди. В «русі, який слугує за приклад самому собі», немає ні «прийому в мюршіди», ні статусу мюріда. Перш за все я, людина, яка свого часу багато їздила, не знаю, можливо, і тисячної долі добровольців, які в Туреччині надали підтримку, відкрили школи. Я думаю, що прирівнявши цей рух до чогось, забороненого законом, хочуть знеохотити людей, примусити віддалитися від нього. Це питання може довго аналізуватися спеціалістами: що є секта, що є містицизм, чи схожий на них рух, чи ні. Я кажу, що з цього питання повторюються завчені слова. З одного боку, називають сектою, з іншого, в якості джерела пов’язують з Бедіуззаманом (Бедіуззаман Саід Нурсі (1877-1960) – видатний турецький богослов і мислитель – ред.). Якщо пов’язують з ним, то не можна назвати сектою, тому що він, мабуть, у сотні різних місць зазначає, що «це не секта, а істина».
Що значить «завчені слова»?
Сектантство має свій порядок. Як ввисловився пан Бюлент (Еджевіт–бувший прем’єр-міністр Туреччини), в нашій культурі сектантство має своє місце і своє значення. Навіть при тому, що воно заборонено, що зараз цим ніхто не займається, намагатися заперечувати сектантство – значить заперечувати нашу власну цінність. У цьому питанні могли існувати надуживання, але чи реально в Туреччині назвати хоча б один заклад, включаючи найбільш життєво важливі інститути, де не мали б місця надуживання?
Чи праві вони в цьому зв’язку?
В листах, які Бедіуззаман писав своїм учням, в деяких місцях, не думаючи про те, як це може розцінюватися іншими, використовував вислів «прибічникі світла». Я завжди підкреслював у своїх виступах на різних рівнях, що вислів «прибічники світла», «прибічники Фетхуллаха», непокоять мене, я находжу їх сепаратистськими. Сам Бедіуззаман, власне кажучи, використовує його не в тому сенсі, який мені не подобається.
Тому, що він говорить: Так, ми – спільнота, але ми – члени спільноти, яка у всі віки нараховує 350 мільйонів членів (а зараз він сказав би 1,5 мільярди ). Наш путівник – Священний Коран. Наш Пророк (Пророк Мухаммад – мир йому) – наш вихователь.» Під общиною він розуміє всіх мусульман, які здійснюють намаз, повернутими в сторону Кааби. І якщо в листах до своїх учнів він називає їх «прибічниками світла» через те, що вони читають його книгу «Світло» (Рісале-і Нур), то це в його устах не означає жодного уособлення.
Добре, а у чому ж тоді справа?
Важливість тих формул, які він, нікого не зачіпаючи, спокійно спромігся дати в своїх творах, присвячених питанням віри, в період, коли умови в Туреччині працювали деякою мірою проти нього. В листах він наставляв своїх учнів на шлях істинний, пояснював, що він прагне врятувати віру, що не є сектантом. Посилаючись на Імам Раббані, він вказував, що «пояснення і розвиток одного лише питання віри є вищим за тисячі духовних насолод (езвак) і див (керамат), тобто того, на що очікують від містицизму».
Чи пов’язані ви з цими основами, які визнаєте важливими?
Якщо людина скористалася кимось заради того, аби визначити достовірність віри, дії, продемонструвати людські цінності, то не сказати про це було б з його боку великим невіглаством, неповагою. Змолоду я з задоволенням читав усі твори Нуреттіна Топчу, Неджипа Фазила, хоча зараз я й не поділяю всіх їхніх положень. На дуже ранньому етапі з задоволенням читав Мехмета Акіфа. Я отримав свою освіту завдяки людям, які викладали за старою системою по-арабськи, але я читав і Ахмета Хільмі з Філібе, Шемсеттіна Гюналтая, Танпинара, і скористався їхніми знаннями. І якщо я зараз не погоджусь з цим, буду сприймати їх поверхово, то це буде великою неповагою. Але людиною, яка дуже серйозно вплинула на мої думки, був Бедіуззаман.
Я дуже багато мав від Аламме Хамді Язира, згадую його з задоволенням, так само як і Мустафу Сабрі. Я завжди згадую про них, як про своїх учителів, наставників.
У цьому русі виявляються три аспекти – соціологічний, культурний і релігійний. Що є ідеалами руху з цієї точки зору?
Світ ознайомився з проблемою через людину. Проблема (залла – помилка), яка виникла у Адама (мир йому), ясно проявилася у його дітях. І вона буде постійно рости й розростатися на Землі, поки не вирішиться через людей. Це можна назвати й культурним аспектом.
Крім того, в наші дні більшу вагу має не втручання влади і керівництва, а широка соціальна підтримка та отримання людьми корисних для себе уроків заради того, аби вони набули сталості. Якщо питання розглядати локально і вирішити його навіть геніальним способом, рішення не залишиться постійним. Важливо, аби суспільство засвоїло це в якості культури і моралі. В цьому напрямку існує лише один шлях. Коли ця діяльність дасть свої плоди, протидія тих, хто виступає проти цього, не розуміючи причин, якщо навіть повністю не зупиниться, то зменшиться. Наш народ милосердний. Я вірю, що зменшиться протистояння і тих, які діють як немилосердні (я кажу «як», і деякі відчувають неспокій і через цю мою повагу, й від того, що я сприймаю кожного таким, який він є), і що в цьому питанні, корисному для нашого народу, можна буде діяти більш вільно.
Стосовно релігійного аспекту, релігія природна, а надто іслам. Коли природа підтримується нею, суспільство отримує силу, яку не може отримати з будь-якого іншого джерела. Віра, яка покладена в основі релігії, сама по собі є джерелом сили. Сила віри дозволяє їй протистояти всьому, витримати всі труднощі. Якщо при цьому говориться, що слід неодмінно вірити так, як вірю я, використовувати мою філософію, моє розуміння, якщо не знайти правильної форми для пояснення, то тоді релігія може стати приводом для протистоянь, може стати інструментом недоброзичливості деяких людей. Важливо бути справжнім віруючим, а справжній віруючий не може мати подвійне буття. Говорячи словами Юнуса Емре, що є в глечику, те й точиться з нього назовні. Якщо те, що точиться – справжня віра, то вона подіє й на інших.
- Створено .