Освітні послуги поширюються у всьому світі
Чому освіта?
Багато сказано й написано про освіту. Ми розглянемо це питання із трьох взаємозалежних поглядів: індивідуально-психологічного, національно-соціального й глобального.
Протягом декількох століть ми перебували під серйозним впливом сучасної західної думки, яка, безсумнівно, має багато чудових аспектів. Однак у цій системі мислення існують також певні недоліки, зумовлені, зокрема історичними періодами, а також створеними для неї унікальними умовами. У середньовіччі, коли Європа жила в умовах теократичної системи, насаджуваної церквою й призначеними церквою монархами, західна думка вперше познайомилася з ісламським світом, особливо в Андалусії й під час хрестових походів. Це стало одним із факторів, що заклали початок просвітницького й реформаторського рухів. А недостача земельних наділів, бідність і прагнення задовольнити зростаючі потреби, а також той факт, що деякі країни, наприклад, Англія, що з причин географічного характеру мала можливість здійснювати морські подорожі, зумовили те, що Захід почав робити відкриття за морями.
Першопричиною, що зумовлює всі ці події, було задоволення матеріальних потреб. Супровідні до цього процесу наукові дослідження здійснювалися всупереч церкві й середньовічній християнській схоластиці. Це стало причиною того, що європейці опинилися віч-на-віч перед конфліктом між релігією й наукою[1], у результаті чого релігія повністю відійшла від науки, а багато людей відмовилися від релігії. Така ситуація призвела до розвитку матеріалізму й поширення комунізму. У сфері соціальної географії людство отримало найжахливіші реалії західної історії: глобальну експлуатацію, постійні конфлікти, на основі власної вигоди, дві світові війни й поділ усього світу на політичні або економічні блоки.
Захід тримав світ під своїм економічним і військовим контролем протягом декількох століть. В останні століття конфлікт між релігією й наукою поширився у багатьох інтелектуальних колах. Просвітницькі рухи, які почалися у XVIII столітті, розглядали людей як істот, що керуються тільки розумом. Внаслідок цього позитивістські й матеріалістичні рухи вважали людей винятково матеріальними або тілесними істотами. У результаті одна за іншою західне суспільство охоплювали духовні кризи. Не буде перебільшенням сказати, що ці кризи й відсутність духовного задоволення стали основними факторами, що спричинюють конфлікт інтересів, який охоплює останні два століття і який досяг свого апогею у двох світових війнах.
Оскільки ми маємо систему віри з іншою історією й сутністю, у нас є деякі основні цінності й концепції, які можуть бути передані не тільки Заходу, з яким у нас є глибокі економічні, соціальні й військові стосунки, але також і всьому людству в цілому. Чільне місце у цьому списку займає наше розуміння й наша концепція людської природи. Цей світогляд не є винятково нашим, а також не є суб'єктивним, це швидше об'єктивний погляд, який пояснює, ким насправді є люди.
Люди – це створіння, які складаються не тільки з тіла й розуму, або почуттів і душі, ми є гармонійною комбінацією всіх цих елементів. Кожен із нас є тілом, що терзається у своїх потребах, але це не все, ми також маємо розум, який має більш високі й насущні потреби, ніж тіло, і кожен із нас хвилюється про минуле й майбутнє, і шукає відповіді на запитання: «Хто я? Чим є цей світ? Яка мета життя й смерті? Хто послав мене в цей світ і чому? Куди я йду, і в чому сенс життя? Хто мій провідник у цій мирській подорожі?»
Більше того, кожна людина – це істота, що складається з почуттів, які не можуть бути задоволені розумом, а також істота, що має душу; завдяки душі ми знаходимо властиву нам людську сутність. Кожний індивід – це комбінація всіх цих факторів. Коли людина, навколо якої обертаються всі системи й зусилля, розглядається й оцінюється як істота з усіма цими аспектами, і коли всі потреби задовольняються, тоді ця людина здатна знайти справжнє щастя. І тут справжній людський прогрес і еволюція нашої справжньої сутності можливі тільки за допомогою освіти.
Для того, щоб зрозуміти важливість освіти, нам досить глянути лише на одну відмінність між нами й тваринами. На початку нашої земної подорожі із світу душ до вічності, ми слабкі, потребуємо допомоги і знаходимося у безпомічному стані, в якому у всьому залежимо від інших.
Однак тварини з'являються на світ в такому вигляді, немов їм була дарована досконалість в іншому світі. Протягом двох годин, двох днів або двох місяців після свого народження вони пізнають практично все, що їм необхідно знати, а також установлюють повний взаємозв'язок зі світобудовою й пізнають закони життя. Життєву силу й здатність працювати, яких ми набуваємо упродовж 20 років, горобці або бджоли здобувають за 20 днів. Якщо говорити точніше, їм дана (дарується) ця сила й ця здатність. Це означає, що найважливіший обов'язок тварини не в тому, щоб удосконалюватися шляхом навчання й розвитку за допомогою набуття знань або пошуку допомоги; ці речі передбачають наявність слабкості, яка не характерна для природи тварини. Обов'язком тварини швидше є робота відповідно до своїх природних здібностей й у такий спосіб активне служіння своєму Творцеві.
Натомість ми, люди, повинні вивчати все, коли приходимо в цей світ, тому що ми нічого не знаємо про закони життя. По суті, протягом 20-ти років або навіть протягом усього життя ми так і не можемо повністю осягнути природу й значення законів та умов життя, а також не можемо повністю зрозуміти наші стосунки з усією світобудовою. Ми приходимо сюди в дуже слабкому й безпомічному стані. Наприклад, ми можемо стояти на ногах тільки через рік після народження. Більше того, практично все своє життя ми вивчаємо, що є дійсно в наших інтересах, а що ні. Тільки за допомогою суспільного життя ми можемо звернутися до того, що в наших інтересах, і уникнути небезпеки.
Це означає, що нашим основним обов'язком як істот, які прийшли в цей минущий «дім для гостей» із чистою природою, є досягнення стабільності і ясності в думках, уяві й вірі, для того щоб ми могли знайти «другу природу» і одержати право продовжити наше життя в «іншому, більш возвишеному світі». Більше того, виконуючи наші обов'язки перед Богом, ми повинні активізувати свої серця, душі й усі наші вроджені здібності. Використовуючи наш внутрішній і зовнішній світи, де існують незліченні загадки й таємниці, ми повинні зрозуміти таємницю буття й, таким чином, піднятися до рівня справжньої людини.
Конфлікт між релігією і наукою та продукт цього конфлікту – матеріалізм, розглядав природу людини як скупчення матерії, створеної лише для задоволення фізичних потреб. У результаті цього ми переживаємо глобальні екологічні катастрофи.
Давайте зупинимося на цьому моменті. Книга – це матеріальне втілення у вигляді слів, якоїсь «духовної» сутності розуму письменника. Між цими двома способами вираження однієї й тієї ж істини та ідей, що існують у двох різних світах, немає конфлікту. Так само будинок має своє духовне буття в думках архітектора, він має свою «долю» або «призначення» у вигляді плану. Не існує конфлікту між різними шляхами вираження того самого значення, змісту й істини цих трьох різних світів. Шукати тут конфлікт даремна праця.
Точно так само не може бути ніякого конфлікту між Кораном, Священною книгою (як проявом Божественного Атрибуту Мовлення), світобудовою (як проявом Його Сили й Волі) і науками, які їх вивчають. Світобудова – це величезна Священна книга (Коран), що є проявом таких Божественних атрибутів, як Сила й Воля. Інакше кажучи, хай простить нас Бог за використання такого прозаїчного порівняння, світобудова – це просто величезний Коран, який був фізично створений Аллахом для нашого навчання. У свою чергу, Коран, який є вираженням законів світобудови, але в іншій формі, – це світобудова, яка була кодифікована й виражена в писемній формі. У своєму істинному значенні релігія не суперечить і не обмежує науки або наукової праці.
Релігія спрямовує науки, визначає їхню реальну мету й ставить моральні й універсальні людські цінності перед наукою. Якби ця істина була усвідомлена на Заході, і якби таке взаємовідношення між релігією й знанням було розкрите, то все було б зовсім по-іншому. Наука не принесла б більше шкоди, ніж користі, а також не відкрила б шлях до створення бомб та іншої смертоносної зброї.
На сьогодні існують твердження про те, що релігія сіє чвари й відкриває шлях до смерті. Однак не можна заперечувати, що не релігія, і зокрема не іслам, привели до безжалісної експлуатації, яка існувала протягом декількох останніх століть: до війн і революцій двадцятого століття, у ході яких було вбито сотні мільйонів людей і ще більше людей залишилося бездомними, удовами, сиротами й пораненими – усе це не провина ісламу. Причиною цієї експлуатації став науковий матеріалізм – погляд на життя й світ, який категорично відокремив себе від релігії, а також конфлікт інтересів.
Існує також проблема забруднення навколишнього середовища, і причиною цього також є науковий матеріалізм – основна особливість сучасної західної системи мислення. В основі світової загрози забруднення лежить концепція, висунута науковим невір'ям, суть якого в тому, що природа – це скупчення речей, які не мають іншої цінності, крім здатності задовольняти фізичні потреби. Насправді, природа – це щось значно більше, ніж купа матерії або скупчення об'єктів, вона має певну святість, тому що природа – це арена, на якій представлені Прекрасні Імена Аллаха.
Природа – це демонстрація краси й значення, яке відбиває більш глибокі й великі значення; проростання коріння дерев, розкриття пуп´янків квітів, смаки й аромати фруктів, потужні дощові потоки, повітря й ґрунт, що живить незліченну кількість створінь. Таким чином, людський розум і серце, немов перетворюються в медяний стільник; а нектар, у свою чергу, є судженням і здатністю міркувати. Це подорожує по всьому світі, немов пилок, що притягує до себе медяних бджіл. Мед віри, чеснот, любові до людей і всіх творінь заради Творця, смак допомоги іншим, самопожертва настільки, що людина переступає через жагуче бажання жити заради того, щоб могли жити інші, і служіння всій світобудові – ось чим налитий медяний стільник.
Як відзначили улеми, є розуміння освіти, яке розглядає науку й знання як світло для розуму, а віру й добродіяння як світло для серця. Це розуміння, яке дозволяє учневі високо летіти в небі людської природи на двох крилах і шукати Божественного схвалення шляхом допомоги іншим, багато чого пропонує і нам. Воно рятує науку від матеріалізму, від того, щоб стати елементом, який більше шкідливий, ніж корисний – як з матеріальної, так і з духовної точок зору – а також не дозволяє науці стати смертоносним знаряддям. Таке розуміння, якщо висловитися словами Ейнштейна, не дозволить релігії залишатися ущербною, а також не дозволить, щоб релігія сприймалася як явище, відірване від інтелекту, життя й наукової істини, або як фанатичний інститут, що зводить стіни між індивідом і націями.
Служіння людству за допомогою освіти
Внаслідок швидкого розвитку транспортної й комунікаційної сфер світ перетворився на величезне село. Народи стали сусідами, що живуть неподалік. Однак ми повинні пам'ятати, що в такому світі існування нації може бути гарантоване виключно шляхом захисту її самобутніх характеристик. В об'єднаній мозаїці націй і країн ті, хто не може захистити свої унікальні риси, «зразки» або «дизайн», зникнуть. Як і для інших націй, нашими основними особливостями є релігія й мова, історія й батьківщина. Як емоційно сказав у своїй книзі The Districts without a Call to Prayer (Райони без заклику до молитви) Ях'я Кемаль, відомий турецький поет і письменник, наша культура й цивілізація – ісламська й центральноазіатського походження, вони століттями формувалися в Анатоліі, Європі й навіть Африці.
Усі люди мають потребу один в одному. Як було сказано вище, у нас є більше того, що ми можемо дати людству, ніж того, що ми повинні взяти. Сьогодні добровільні й недержавні організації заснували компанії та фонди та з ентузіазмом служать іншим в ім'я ісламу. Широке визнання освітніх установ, що поширилися в усьому світі, незважаючи на великі фінансові проблеми, а також той факт, що вони не поступаються і часто перевершують своїх західних конкурентів за дуже короткий термін, є доказом того, що сказане нами неможливо спростувати.
Протягом декількох минулих століть у турків накопичилося багато проблем. В основі цих проблем лежить наша помилкова зосередженість на зовнішньому аспекті ісламу й зневажливе ставлення до перлини, схованої у ньому. Пізніше ми почали наслідувати інших та висувати припущення про те, що існує конфлікт між ісламом і точними науками. Ми дійшли цього висновку всупереч тому, що останні – це не що інше, як відкриття Божественних законів, які виражають такі Божественні атрибути, як Могутність і Воля; це не що інше, як інше вираження Корану, що є проявом Божественного атрибуту – Мовлення. Ця зневага, у свою чергу, призвела до деспотизму у сфері знань, мислення й у керівництві; до безнадійності, що породило безлад, який охоплює всіх індивідів й інститути; до плутанини в нашій роботі; ми перестали звертати увагу на розподіл праці.
Одним словом, нашими трьома найголовнішими ворогами є неуцтво, бідність і внутрішній розкол. Знання, робота, капітал і єдність можуть боротися із цим. Тому що неуцтво є однією із найсерйозніших проблем, тому йому повинна протистояти освіта, яка завжди була найважливішим способом служіння нашій країні. Сьогодні, коли ми живемо у «величезному селі», освіта є найкращим шляхом служіння людству й встановлення діалогу з іншими цивілізаціями.
Але освіта у першу чергу – це служіння людству; ми були послані сюди, щоб вчитися й удосконалюватися за допомогою освіти. Улеми звертали увагу на можливі рішення й майбутнє: «Не може бути старого стану справ. Необхідно або нове розуміння, або скасування». Кажучи, що «із християнськими духовними лідерами не варто обговорювати суперечливі питання», вони поклали початок діалогу із представниками інших релігій. Мевляна Джелаледдін Румі, який сказав: «Одна моя нога перебуває в центрі, а інша, як компас – в 72 світах (тобто у світі всіх народів)», тим самим окреслив широке коло, яке охоплює всіх віруючих. Припускаючи той факт, що часи грубої сили скінчилися, улеми сказали: «Перемога із цивілізованими людьми досягається шляхом переконання», таким чином, зазначаючи, що діалог, переконання й обговорення, засноване на доказах, важливі для тих, хто прагне служити релігії. Стверджуючи, що «у майбутньому людство звернеться до знань і науки, і в майбутньому будуть правити докази й слова», вони стимулювали поширення знань і діалогу. І, залишивши осторонь політику й безпосередню участь у політиці, вони, в остаточному підсумку, підвели риску під істинно релігійним і національним служінням у цьому столітті й у майбутньому.
У світлі цих принципів я закликав людей до того, щоб вони за допомогою освіти служили своїй країні й людству в цілому. Я рекомендував шляхом відкриття шкіл допомогти державі у справі освіти, а людям розвиватися. Неуцтво можна перемогти завдяки освіті, бідність – завдяки роботі й капіталу, а внутрішній розкол і сепаратизм – завдяки єдності, діалогу й терпимості. Тому що вирішення всіх проблем у цьому житті залежить від людей, освіта є найбільш ефективним засобом, незалежно від того, маємо ми паралізовану соціальну й політичну систему чи навпаки – злагоджену систему, що працює як годинник.
Школи
Після того, як держава дозволила відкривати приватні школи, багато людей добровільно захотіли витратити свої накопичення на служіння країні, перш ніж перейти в інший світ після життя, проведеного в пошуках безтурботного буття. По суті, люди робили це з ентузіазмом, який зазвичай присутній у поклонінні. Я не можу знати про всі школи, які були відкриті як тут, так і за кордоном. Тому що я тільки рекомендував і сприяв таким діям, я навіть не знаю назв багатьох компаній, які відкрили школи, або те, де ці школи розташовані.
Однак я певною мірою стежив за цією темою в пресі й серією статей, написаних такими гідними журналістами, як Алі Байрамоглу, Шахін Алпай і Атилган Баяр. Школи були відкриті в різних місцях, від Азербайджану до Філіппін, від Санкт-Петербурга до Москви, а за сприяння й завдяки знанням відомого нашого єврейського співвітчизника й бізнесмена Узейїра Гаріха – у Якутську. Ці школи були відкриті практично у всіх країнах, за винятком таких, як Іран, де не було отримано дозволу.
Журналісти й представники інтелігенції, що відвідали школи, підтверджують, що останні фінансуються створеними в Туреччині добровільними організаціями. У більшості або в усіх внески учнів є важливою частиною цього фінансування. Місцеве керівництво надає посильну допомогу шляхом надання землі, будинків; за необхідності вони навіть допомагають викладацькими кадрами. Учителі, які присвячують себе служінню своїй країні, народу й людству, і які знайшли сенс життя у служінні іншим людям, незважаючи на невисоку плату, працюють з великим ентузіазмом.
Спочатку деякі представники нашої влади, які займаються зовнішньою політикою, мали сумнів у тому, чи потрібно надавати підтримку, оскільки вони не зовсім розуміли, що відбувається. Однак сьогодні більшість із них підтримує школи. Більше того, колишні два президенти Туреччини – шановний Тургут Озал і шановний Сулейман Демірель, а також колишній голова парламенту Мустафа Калемлі й колишній міністр закордонних справ Хікмет Четін – усі вони виразили свою підтримку цим зусиллям, особисто відвідавши такі школи.
Місцевій адміністрації, як і турецькому уряду, відомо про світську спрямованість цих шкіл. Як було пояснено такими добре інформованими журналістами, як Шахін Алпай, Атилган Баяр і багатьма іншими, у цих країнах не має ні найменшого занепокоєння щодо майбутнього цих шкіл. Виступаючи на церемонії відкриття школи в Москві, голова міського управління народної освіти навіть сказав: «У сучасній історії Росії є дві важливі події. Одна з них – це політ Юрія Гагаріна, а друга – це відкриття тут турецької школи». Він назвав це історичною подією.
Для декого це життя складається з декількох днів, прожитих у цьому минущому будинку для гостей у погоні за задоволенням своїх егоїстичних бажань. Інші люди мають інші погляди й надають життю іншого значення. Для мене це життя складається з декількох подихів на шляху, який починається в душі й триває вічно або в раю, або, не приведи Господи, в пеклі.
Це життя дуже важливе, тому що від нього залежить наше потойбічне життя. Враховуючи це, ми повинні прожити його так, щоб заслужити вічне життя в раю й благовоління Творця. Цей шлях проходить через неминуче служіння Богу шляхом служіння у першу чергу нашим родинам, родичам і сусідам, а потім нашій країні й народу, і в остаточному підсумку – людству й світобудові. Це служіння є нашим правом, виконання його стосовно інших є нашим обов'язком.
[1] Це протистояння було зумовлене двома факторами: католицька церква відмовлялася сприймати нові наукові відкриття і концепції, а новий середній клас хотів бути вільним від обмежувальних релігійних правил.
- Створено .