Освіта від колиски до могили
Головним обов'язком і метою життя людини є пошук знань. Спроба зробити це, відома як навчання, є процесом удосконалювання, у ході якого ми одержуємо знання про духовний, інтелектуальний і фізичний аспект нашого буття, досягаємо рівня, призначеного для нас, досконалих зразків божественного творіння. Після народження, яке є початком нашої земної подорожі із світу душ до вічності, ми абсолютно безпомічні й надзвичайно потребуємо піклування. Більшість тварин, порівняно з нами, з'являються на світ вже цілком зрілими й немов заздалегідь доведеними до оптимального рівня розвитку. Протягом декількох годин або днів, або місяців вони вивчають усе необхідне для їхнього виживання, а також те, як встановлювати стосунки зі своїм оточенням та іншими творіннями. Наприклад, горобці або бджоли стають дорослими й здобувають усі необхідні їм фізичні й соціальні навички упродовж 20 днів, тоді як нам потрібно 20 або більше років для того, щоб досягнути потрібного рівня зрілості.
Ми народжуємося беззахисними, а також необізнаними із законами життя, і повинні плакати, щоб одержати допомогу, яка нам необхідна. Приблизно через рік ми вже можемо стати на ноги й трошки ходимо. Десь у п'ятнадцять років, передбачається, що ми повинні осягнути відмінність між добром і злом, благом і шкодою. Однак нам знадобиться ціле життя для того, щоб ми могли досягти інтелектуальної й духовної досконалості. Нашим основним обов'язком у житті є здобуття досконалості й чистоти мислення, сприйняття й віри. Виконуючи наш обов'язок перед Творцем, Благодійником і Захисником, і проникаючи в таємницю світобудови шляхом використання наших можливостей і здібностей, ми прагнемо зрозуміти істинну людську природу й стати гідними щасливого вічного життя в іншому світі, що існує після нашої смерті.
Наша людяність прямо пропорційна чистоті наших емоцій. Незважаючи на те, що ті, хто повен негативних емоцій, і чиї душі перебувають під впливом егоїзму, є людськими істотами, викликає сумнів, чи є вони людьми в істинному розумінні цього слова. Практично кожна людина може тренувати своє тіло, але далеко не всі можуть виховувати свій розум і почуття. Перші формують сильне тіло, у той час як другі стають духовними людьми.
Наші вроджені здібності й виховання
Із часів Ібн Міскавайха[1] всі людські здібності або «стимули» (рушійні сили) поділяються на три категорії: інтелект, гнів і пристрасть. До інтелекту належить наша сила сприйняття, уява, здатність рахувати, пам'ять, пізнання і т.д. Гнів містить у собі нашу силу самозахисту, яку ісламське право визначає як щось необхідне для захисту нашої віри й релігії, а також нашої розсудливості, майна, життя, родини й інших святих для нас цінностей. А пристрасть – це стимул, що керує нашим тваринним началом.
Люди зваблюються втіхами, що отримують від протилежної статі й потомства, накопичених золотих й срібних цінностей, породистих скакунів, худоби й плантацій, і всіх інших мирських речей (Св. Коран, 3:14).
Ці стимули, хоча певною мірою й обмежені, але є у всіх створінь; вони обмежені або у своїх бажаннях, або в інтелекті, або в рішучості захищати своє життя й територію. Кожен з нас наділений свободою волі і, як наслідок, обов'язком дисциплінувати свої здібності. Ця боротьба за встановлення контролю визначає нашу людську природу. У комбінації один з одним і відповідно до обставин наші здібності часто виражаються через заздрість, ненависть, антагонізм, лицемірство й хвастощі. Їх також необхідно дисциплінувати.
Люди – це не тільки тіло й розум. У кожного з нас є душа, яка вимагає задоволення. Без цього ми не можемо досягнути справжнього щастя або досконалості. Духовна досконалість можлива тільки шляхом пізнання Бога й віри в Нього. Обмежене рамками цього фізичного світу з погляду часу й місця наше плотське начало може почувати себе, як у темниці. Ми можемо уникнути такого висновку через віру й регулярне поклоніння Богу, а також шляхом утримання від крайнощів під час використання наших сил і можливостей. Ми не повинні прагнути зруйнувати свої власні стимули, а навпаки використовувати нашу свободу волі для стримування й очищення їх, ми повинні спрямовувати їх на добродіяння. Наприклад, не передбачається, що ми повинні викорінити пристрасть, але нам потрібно задовольняти її дозволеним способом, на шляху репродукції (розмноження). Щастя в обмеженні нашої пристрасті дозволеними зв'язками, благочестям і цнотливістю, і неучастю в розпусті й розгулі.
Точно так само заздрість можна скерувати на наслідування без затаєної злості, тому що це надихне нас на наслідування тих, хто перевершує інших у чесноті й здійсненні благих учинків. Застосування необхідної дисципліни до нашого інтелекту приведе до надбання знань і, в остаточному підсумку, до досягнення істини й мудрості. Очищення й виховання нашого гніву веде до хоробрості й витривалості. Контроль нашої пристрасті й бажання приводить до цнотливості.
Якщо уявити, що кожна чеснота є центром кола, а кожний рух від центру вважати вадою, то ця вада сильніша, чим далі ми відходимо від центру. Кожна чеснота, таким чином, має величезну кількість можливих хиб, тому що в кола є тільки один центр, але величезна кількість крапок довкола нього. Неважливо, у якому напрямку здійснюється відхилення від центру. Тому що будь-яке відхилення в будь-якому напрямку є вадою.
Існують дві крайності, що стосуються кожної моральної цінності: недолік і надлишок. Двома крайнощами мудрості є дурість і хитрість. Для хоробрості – це боягузтво й нерозсудливість, а для цнотливості – це апатичність і неконтрольована пристрасть. Таким чином, людська досконалість – кінцева мета нашого існування, лежить у встановленні балансу й помірності між цими двома крайнощами, присутніми в кожної чесноти. Повідомляють, що Алі ібн Таліб сказав: Аллах наділив ангелів інтелектом без сексуального бажання, пристрасті або люті, а тварин гнівом і бажанням без інтелекту. Він підняв людство, дарувавши йому всі ці якості. Відповідно, якщо людський інтелект домінує над його бажаннями й люттю, то він піднімається вище, ніж ангели, тому що цей стан досягається людиною всупереч існуванню перешкод, про які ангелам турбуватися не доводиться.
Істинне значення й цінність виховання
Виховання шляхом вивчення й ведення гідного способу життя є найвищим обов’язком і проявом Божественного імені Рабб (Наставник і Опора). Виконуючи це, ми здатні зрозуміти істинну людську природу й стати корисним елементом суспільства.
Виховання життєво необхідне як для суспільства, так і для самого індивіда. По-перше, наші людські якості прямо пропорційні чистоті наших емоцій. Викликає сумнів людяність, у справжньому розумінні цього слова, тих, хто наповнений негативними емоціями і чиї душі перебувають під впливом егоїзму. Практично кожна людина може тренувати себе фізично, але далеко не всі можуть виховувати свій розум і почуття. По-друге, удосконалення суспільства можливе тільки шляхом возвишення молодого покоління до рівня істинної людської природи, а не усунення тих, хто йде по неправильному шляху. Допоки насіння віри, традиційних цінностей і історичного усвідомлення не буде посіяне по всій країні, на місці кожного знищеного зла буде з'являтися й рости нове зло
Майбутнє нації залежить від її молоді. Люди, які прагнуть убезпечити своє майбутнє, повинні докладати стільки ж зусиль для виховання своїх дітей, скільки вони докладають для вирішення інших питань. Нація, яка втрачає свою молодь і залишає її під впливом іноземної культури, ризикує втратити свою самобутність і вражена культурною й політичною слабкістю.
Причиною того, що ми сьогодні спостерігаємо потурання порокам сучасного покоління, а також некомпетентність деяких керівних осіб і національні проблеми, є життєві умови, що домінували 25 років тому, і еліта, що була тоді при владі. Точно так само ті, хто відповідає за освіту молодих людей сьогодні, будуть відповідати за недоліки й чесноти, які з'являться ще через 25 років. Той, хто прагне передбачити майбутнє нації, може зробити це, глибоко вникнувши в освіту і виховання, яке одержує молоде покоління сьогодні. «Справжнє» життя можливе тільки через набуття знань. Таким чином, тих, хто недбало ставиться до навчання, необхідно сприймати як «мертвих» людей, незважаючи на те, що вони живі; ми створені для навчання й передачі іншим того, що дізналися самі.
Прийняття правильних рішень залежить від здорового глузду й володіння інтелектуальним мисленням. Наука й знання просвіщають і розбудовують наш розум. Із цієї причини розум, позбавлений науки й знання, нездатний приймати правильні рішення, він завжди вразливий до ілюзій, і його постійно вводять в оману.
Ми будемо справжніми людьми, якщо вчитимемося, передаватимемо знання й надихатимемо інших. Той, хто невіглас і не має бажання вчитися, не може бути справжньою людиною. Викликає сумнів і те, чи є справжніми людьми ті освічені особистості, які не поновлюють і не вдосконалюють себе заради того, щоб бути прикладом для інших. Статус і заслуги, досягнуті через знання й науку, вищі й триваліші, ніж статус і заслуги, отримані іншими шляхами.
Оскільки вивчення й навчання мають велике значення, то ми повинні також визначити, що необхідно вивчати й чому потрібно навчати інших, а також коли і як робити це. Незважаючи на те, що знання вже самі собою є цінністю, мета здобуття знань – зробити знання провідником у житті й засобом, що освітлює шлях до людської досконалості. Таким чином, будь-яке знання, яке не має призначення для особистості, є тягарем для того, хто навчається, а наука, яка не скеровує людину до вищих цілей, є обманом.
Але знання, отримане для досягнення істинної мети, є невичерпним джерелом благословення для учня. Тих, хто має подібне джерело, завжди шукають інші люди, тому що вони подібні до джерел свіжої води й здатні вести людей до добра. Знання, які обмежені пустими теоріями й не поглиненими обривками інформації, які викликають підозри в нашому розумі й народжують темряву в серці, є «звалищем сміття», навколо якого борсаються зневірені зблукалі душі. Таким чином, наука й знання повинні прагнути до того, щоб розкрити природу людства й таємниці світобудови. Будь-яке знання, навіть наукове, є істинним, якщо воно проливає світло на таємниці людської природи й освітлює темні плями буття.
Родина, школа й оточення
Люди, які прагнуть гарантувати своє майбутнє, не можуть бути байдужими до того, яку освіту отримують їхні діти. Родина, школа, оточення й засоби масової інформації повинні співробітничати для забезпечення бажаного результату. Суперечні одна одній тенденції серед цих життєво важливих інститутів здійснять на молодих людей протилежний вплив, який приведе їх до сум'яття й розтратить їхню енергію дарма. Зокрема, засоби масової інформації повинні робити свій внесок в освіту молодого покоління, дотримуючись освітньої політики, прийнятої в суспільстві. Школа повинна бути максимально досконалою щодо своєї програми, наукових і моральних стандартів учителів і свого побутового облаштування. Родина повинна забезпечувати необхідне тепло й атмосферу для виховання дітей.
У перші століття існування ісламу розуми, серця й душі прагнули зрозуміти те, що схвалює Господар Небес і Землі. Будь-яка бесіда, обговорення, листування й подія були спрямовані на це. У результаті, ті, хто міг, вбирали істинні цінності й дух ісламу з оточення. Це виглядало так, немов усе навколо було вчителем, який готував розум і душу індивіда й розвивав його можливості для досягнення найвищого рівня в ісламських науках. Першою школою, у якій ми отримуємо необхідну освіту, що в майбутньому потребує вдосконалення, є наш дім.
Дім життєво важливий для виховання здорового покоління й забезпечення сильної соціальної системи або структури. Ця відповідальність існує протягом усього нашого життя. Уявлення, отримані в нашій родині, неможливо пізніше стерти з нашого життя. Більше того, контроль родини, який забезпечується над дитиною стосовно її братів, сестер і іграшок, триває й у школі стосовно її друзів, книг і місць відвідування. Батьки повинні наповнити розум своїх дітей знаннями й наукою, перш ніж вони заповняться некорисними речами, тому що душі без істини й знання – це поля, де культивуються й ростуть недобрі думки.
Діти можуть отримати гарну освіту в родині тільки в тому випадку, якщо існує здорове сімейне життя. Для формування здорової атмосфери сімейного життя необхідний шлюб, що є внеском у стабільність нації зокрема, і всього людського покоління у цілому. Мир, щастя й безпека в домі народжують взаємну злагоду між подружжям, в їхніх думках, моральних цінностях і вірі. Пари, які вирішують укласти шлюб, повинні добре знати один одного й у першу чергу враховувати чистоту почуттів, цнотливість, моральність і чесноти, а не багатство й фізичну привабливість. Пустощі й зухвалість дітей відображають атмосферу, у якій вони виховувалися. Нелад у сімейному житті значною мірою відбивається на душевному стані дитини й, отже, на суспільстві.
Старші члени родини повинні звертатися до молодших із любов'ю, а молодші – виявляти повагу до старших. Батьки повинні любити й поважати один одного й ставитися до своїх дітей із любов'ю, а також ураховувати їхні почуття. Вони повинні справедливо ставитися до кожної дитини й не виділяти когось серед інших. Якщо батьки спонукують своїх дітей до розвитку власних здібностей і до того, щоб вони були корисними як для себе, так і для суспільства, то тим самим вони забезпечують націю новим сильним «стовпом» (опорою). Якщо вони не культивують необхідних почуттів у своїх дітей, то дають суспільству некорисних людей.
Школа й учитель
Школу можна порівняти з лабораторією; вона пропонує еліксир, який може попередити або вилікувати хвороби нашого життя. Ті, у кого досить знань і мудрості для підготовки й керування цим еліксиром, є вчителями.
Школа – це місце навчання, де вивчають усе, що стосується цього життя й життя наступного. Вона може пролити світло на життєво важливі ідеї та події й дає студентам можливість зрозуміти своє природнє й соціальне оточення. Школа також може швидко відкрити шлях до пізнання справжнього значення речей і подій, таким чином, ведучи учня до цілісності думки й аналізу. По суті, школа – це своєрідне місце поклоніння, а «благочестивими наставниками» є вчителі.
Справжні вчителі сіють чисте насіння й зберігають його. Вони займаються благими і доброчинними справами, ведуть і спрямовують дітей через усе життя й у всіх подіях, які можуть трапитися. Для того, щоб школа була справжньою освітньою установою, учні повинні, у першу чергу прагнути до якогось ідеалу, любити свою мову й володіти знаннями для того, щоб найефективніше їх використовувати. Для цього вони повинні мати високу моральність і розуміти вічні людські цінності. Їхня соціальна індивідуальність повинна базуватися на цих основних принципах.
Вміння навчати відрізняється від викладання. Більшість людей можуть викладати, але тільки деякі можуть дійсно навчати. Особистості, позбавлені вищих ідеалів, високої моральності й загальнолюдських цінностей, подібні до грубих індивідів, які не знають, що таке вірність у дружбі або постійність в антагонізмі. Ті, хто вірить таким людям, завжди розчаровуються, а ті, хто залежить від них, рано або пізно залишаються без підтримки. Найкращим шляхом до одержання необхідних цінностей є здорова релігійна освіта.
Виживання суспільства залежить від наявності ідеалів і високої моральності, а також від здатності досягнути необхідного рівня наукового й технологічного прогресу. Із цієї причини необхідно навчати ремеслу й професії, починаючи, як мінімум, з елементарного рівня. Хороша школа – це не будинок, де дається тільки теоретична інформація, а установа або лабораторія, де учнів готують до життя.
Терпіння має велике значення в навчанні. Навчання людей є найбільш священним, а також найскладнішим завданням у житті. Крім того, що вчителі повинні подавати хороший особистий приклад, вони повинні бути досить терплячими у досягненні бажаного результату. Вони повинні добре знати своїх учнів і звертатися до їхнього інтелекту, серця, душі й почуттів. Найкращим способом у навчанні людей є демонстрація особистого підходу до кожної особистості, не забуваючи, що кожний індивід – це окремий світ.
Школа забезпечує учнів можливістю постійно читати; вона «говорить навіть тоді, коли зберігає мовчання». Внаслідок цього, незважаючи на те, що школа в нашому розумінні займає тільки одну фазу нашого життя, насправді вона домінує весь час і у всіх життєвих подіях. Протягом усього життя учні відтворюють те, що вивчили в школі, вони незмінно перебувають під впливом отриманого досвіду. Учителі повинні знати, як знайти шлях до серця учня й бути здатними залишити вічні сліди в його розумі. Вони повинні перевіряти інформацію, яку передають учням, шляхом очищення свого власного розуму й серця. Хороший урок – це більше, ніж забезпечення учнів корисною інформацією або вмінням, такий урок повинен підвищувати їхній рівень до усвідомлення існування незвіданого. Це дозволить учням мати такий світогляд, який проникає в суть речей, і бачити кожну подію як знак із невидимого світу.
[1] Ібн Міскавайх (930-1030) – мусульманський філософ і історик. Його етичний трактат «Тахзібуль-ахляк» («Моральність, що прикрашає»), написаний під впливом арістотелівської концепції значення, вважається одним із накращих викладів ісламської філософії. Його загальна історія «Кітаб тажарібуль-умам ва таакубуль-хімам» (Занепад аббасидського халіфату) відзначається використанням всіх доступних джерел, і вона мала великий вплив на розвиток ісламської історіографії.
- Створено .