Ґюлен про релігію і науку: Теологічна точка зору

Ґюлен про релігію і науку: Теологічна точка зору

Сучасні ісламські мислителі активно досліджували зв’язок між релігією і наукою⁽¹⁾. Дана тема швидко набуває популярності серед мусульман і не лише серед наукових, а також і серед інших груп спеціалістів ісламу й інтелігенції. Це пояснюється тим, що мусульмани в першу чергу зацікавлені в обговоренні даної теми з ісламської точки зору. Ми навіть можемо сказати про те, що сьогодні в багатьох мусульманських країнах практично більшість освіченого мусульманського суспільства цікавиться деякими питаннями взаємовідношення релігії і науки.

Ті, хто уважно спостерігав релігійні зміни в мусульманському світі з початку так званого «ісламського відродження» в 1970-х роках, відмічають зростаючу зацікавленість мусульман в питаннях релігії і науки, яка відбувається за останні десятиліття. Вони не могли не помітити, що між тим відродженням, яке відображає лише незначну частину тієї зацікавленості, яка пов’язана вцілому з релігією, культурою і цивілізацією ісламу. Річ у тім, що більшість активних учасників дискусій про релігію і науку є представниками природничих наук. Цікавлячись релігією, вони говорять лише про інтелектуальну трансформацію в мусульманському світі⁽²⁾. На жаль, наявна література з даної теми – непевне відображення того, що відбувається в дійсності. Західна наука з сучасного ісламу має схильність концентрувати увагу на його політичних вимірах, перекриваючи цим інші сучасні прояви мусульманської інтелектуальності і релігійності, наприклад, в науці. Адже наука розглядається на Заході як світська в усіх сферах діяльності.

Також, на жаль, слід відмітити, що зростаюча широка зацікавленість мусульман в інтелектуальному диспуті про релігію і науку не співпала з ініціюванням відповідних наукових і дослідницьких програм. Успішні програми, які зараз не створені, мають включати даний предмет в навчальний план вищих учбових закладів, також необхідним є створення дослідницьких центрів, спрямованих на розвиток розуміння багатогранних зв’язків між релігією і наукою. В той час, коли на Заході існує велика кількість таких центрів, учбових закладів і журналів, які вивчають релігію і науку з точки зору юдейсько-християнського світогляду, в мусульманському світі здійснено лише декілька спроб.⁽³⁾

На цьому фоні у даній статті переслідується мета більш детально розповісти про концепцію сучасного мусульманського богослова з питань, які торкаються релігії і науки. Це релігійний діяч Фетхуллах Гюлен⁽⁴⁾, турецький вчений-богослов, просвітник і популярний проповідник, впливовий не лише в своїй країні, але й в тюркомовних країнах Центральної Азії. Його точка зору як мусульманського богослова на релігію і науку має особливе значення. Воно полягає в тому, що в сучасному мусульманському обговоренні даного питання домінують мусульманські науковці, які отримали освіту на Заході. На сьогодні в мусульманському світі буває дуже рідко, коли видатні мислителі серед релігійних людей розмірковують над питаннями релігії і науки, незалежно від того, де вони отримали освіту, в традиційних чи сучасних інститутах. Ґюлен належить до меншості релігійних вчених в даному питанні. Не підлягає сумніву те становище, яке він займає як шанований всіма вчений-богослов, найкращим чином обізнаний в питаннях взаємовідносин релігії і науки. Вагомим є той факт, що Ґюлен є виходцем з світської Туреччини, де його традиційні ісламські погляди на релігію і науку, за своєю сутністю протирічать офіційній державній світській думці, а то й політичним інститутам.⁽⁵⁾

Інтелектуальна спрямованість Ґюлена

Якщо виходити з освіти і наукових праць Ґюлена, то найбільш точно його можна представити як релігійного вченого, не лише глибокого знавця традійних релігійних наук, а й добре обізнаного на сучасному духовному житті Заходу, його наукових і богословських джерелах. Народившися в маленькому селі Коруджук (округ Хасанкале провінції Ерзурум в Туреччині), Ґюлен рано отримав традиційну освіту, вивчивши хадіси, Коран, а також юриспруденцію і відчував особливий потяг і любов до мов і суфійської поезії. Добре володів арабською і перською мовами, яким його навчав батько, також вивчив французьску мову. На визнання Ґюлена, завдяки духовному впливу батька ще в 10-річному віці він відчував великий вплив суфійського учителя і поета Мухаммада Лутфі Ефенді⁽⁶⁾ (помер у 1954 році), від якого мав духовні уроки.

Другим сучасним турецьким вченим і духовним діячем, який мав великий вплив на духовне й інтелектуальне становлення Ґюлена, був Бадіуззаман Саід Нурсі⁽⁷⁾ (1876 – 1960). Його тлумачення Корану, відоме як Рісале-і Нур, дуже високо цінується в мусульманському світі. Ще школярем Ґюлен ознайомився з цією працею, яка частково була присвячена захисту ісламських вірувань від нападок сучасної науки. Дана праця Бадіуззмана Саіда Нурсі вплинула на формування наукових і релігійних вподобань Ґюлена. До двадцати років Ґюлен вже відчув вплив і традиційного ісламського вчення, і західної літератури, і філософської думки.⁽⁸⁾ Таким чином, можна стверджувати, що стрижень його інтелектуального розвитку було закладено вже в ранній період навчання.

Ґюлен став високо освіченим вченим в релігійних науках ісламу з глибокою науковою зацікавленістю до сучасної інтелектуальної думки. Багато його творів свідчать про його глибоке пізнання окремих періодів в історії відносин релігії і науки на Заході. Його численні публікації також слугують доказом того, що він достатньо добре знайомий з принципами сучасної науки, її досягненнями і можливостями.

Ставлення Ґюлена до релігії і науки

Ґюлен розглянув ряд проблем співвідношення релігії і науки. Ми ознайомимося лише з трьома моментами:

• взаємопов’язаність наукової і релігійної істин;
• ісламського погляду на сучасний науковий підхід до природи;
• питання зв’язку Корану і науки.

Погляди Ґюлена на дану проблематику добре обґрунтовані в одній з його дуже цінних книг, доступних на англійській мові – Особливості ісламської віри⁽⁹⁾. Ця та інші його праці розкривають загальний контекст, який відображає ставлення Ґюлена до релійних і наукових питань. Безсумнівно, основна його зацікавленість – це зацікавленість богослова. Тому він зацікавлений в захисті позицій ісламу проти науки як богослов, граючи другорядну роль «служителя богослов’я». На його думку, релігія і наука ніколи не можуть займати в ісламі рівні позиції. Позицію науки стосовно релігії буде показано нижче.

Ми можемо побачити основні джерела інтелектуального впливу на Ґюлена в його спорі стосовно релігії і науки. Він багато разів посилається на сам Коран і пророчі хадіси, які підтримують його точку зору. Його духовне тлумачення природи явно розкриває традиційний вплив суфізму, особливо природне богослов’я Ібн Арабі, великого суфійського діяча. Стверджуючи, що всесвіт – це «королівство, де проголошуються імена Бога і тому існує деякий вид святості», і що це «Священна Книга Сотворення світу», Ґюлен вторить поглядам Ібн Арабі й інших суфійських мислителів⁽¹⁰⁾. Його праця ясно показує, що його інтелектуальна орієнтація знаходилась під впливом знайомства з сучасною західною думкою. В таких питаннях, як ісламська критика сутності сучасної науки, Ґюлен відомий тим, що він посилається, наприклад, на точку зору сучасного британського вченого Карла Поппера⁽¹¹⁾, який займається проблемою філософії науки, і Рене Ґенона⁽¹²⁾, французького філософа-традиціоналіста. Але як там не було, його посилання на сучасних західних мислителів є незмінно лаконічними. В контексті всіх його доведень він обирає необхідність робити це. Його основний інтерес – це інтерес духовний і богословський. Його характерні цитування наукових чи філософських поглядів західних мислителів є лише засобом ілюстрації або отримання додаткової підтримки своїх богословських аргументів.

Вплив суфізму здається найбільш домінуючим в інтелектуальній основі поглядів Ґюлена на релігію і науку. Видно, що він – віруюча в Бога людина з особливою любов’ю й до інтелектуального навчання, й духовної моралі суфізму, хоча, як відомо, він не належить до суфійського ордену (тарикат). Судячи з його відомих праць про концепції і традиції суфізму можна відмітити у нього міцну прихильність до суфізму⁽¹³⁾. І все-таки вплив доктрини суфізму на релігійну філософію науки Ґюлена залишився поза рамками даної роботи. Але у висвітленні принципів суфізму він, здається, певний того, що духовний аспект ісламу є надійним засобом пізнання внутрішнього сенсу явищ. Більше того, на його думку, саме внутрішнє пізнання посилює і збагачує розуміння людиною як релігійних, так і наукових й інтелектуальних істин. У світлі таких поглядів ми можемо сказати, що точка зору Ґюлена на зв’язок між релігією і наукою, головним чином була сформована його палкою прихильністю до суфійського інтелектуалізму.

Природа релігійних і наукових істин

Насамперед розглянемо позицію Ґюлена щодо питання про сутність релігійної і наукової істин, а також можливості або конфронтації, або гармонійного концептуального відношення між цими двома типами істин. Перед тим, яак обговорювати його погляди з даного питання, слід для початку визначити розуміння самим Ґюленом значення поняття «істина». Він стверджує: «Істина не є тим, що продукує мозок людини. Істина існує незалежно від людини, і завдання людини знайти її»⁽¹⁴⁾. Тому Ґюлен вважає, що об’єктивні істини можуть бути краще доведені релігійними людьми і філософією. Ці істини не підлягають розкриттю шляхом спроб суб’єктивного досвіду людини і лише очікують на розкриття їх людьми.

Ґюлен поділяє істини на два типи: абсолютні і відносні істини. Під абсолютними істинами він має на увазі істини, які «незмінні» і які «лежать у всесвіті вище видимого світу», поскільки ці істини відносяться до незмінних і постійних реальностей⁽¹⁵⁾. Абсолютні істини торкаються сутності буття, тої царини, яку наука не владна пізнати засобами своїх методологічних можливостей. «Сучасний науковий підхід, – доводить він, є дуже далеким від пізнання істини, крім визнання і пояснення її існування»⁽¹⁶⁾. За Ґюленом, істини в Корані і пророчих хадісах абсолютні за природою⁽¹⁷⁾. І напроти, відносні істини змінюються, вони нетривалі і непостійні за своєю природою. Він стверджує, що наукові істини належать до категорії відносних істин. При використанні терміна «наукові істини» Ґюлен посилається на факти або істини, відкриті або встановлені наукою. Далі він продовжує: «Науки знаходяться в постійному русі вперед, і те, що зараз розглядається як істинне, завтра може виявитися неправильним або навпаки, те, що ми зараз бачимо неправильним, завтра може виявитися істинним»⁽¹⁸⁾. Пояснюючи, чому наукові істини є обов’язково відносними, він вказує на залежність науки від емпіричних даних, і що наука намагається винайти раціональні пояснення цих даних для пізнання речей.

Нижче також буде обговорена ісламська критика Ґюлена на сучасний науковий підхід в пізнанні природи й існуючих можливостей наукової методології у вивченні пошуку людиною істин.

На підтримку того, що істини в Корані і пророчих хадісах є абсолютними, а наукові істини є відносними, Ґюлен робить філософське припущення для поєднання прийнятних видів відношень, які мають існувати між релігійними і науковими істинами. Одне з питань – це: чи завжди релігійна і наукова істини протирічать одна одній, несумісні чи все ж таки в кращому випадку можуть бути узгоджені. В принципі, точка зору Ґюлена в тому, що ці два типи істин не можуть бути суперечними, але нам необхідно знати, що він має на увазі під фразою «немає протиріч в принципі». На його думку, «всесвіт, який є предметом вивчення наук – це царство, де проголошені імена Бога і, відповідно, існує деякий рід святості. Все у всесвіті є посланням від Бога Всесильного, який спонукає вивчати Його і володіти пізнаннями про Нього. Таким чином, всесвіт є зібранням цих послань, або як говорять мусульманські мислителі, це Священна Книга Сотворення Світу, яка головним чином відбулася від Священних Атрибутів Волі і Могутності». Коран, який вийшов із Священного Слова – це копія всесвіту в вербальній формі. Як не може бути протиріччя між палацом і папером, який передає його опис, так і не може бути протиріччя між всесвітом і Кораном, які є виявленям однієї істини»⁽¹⁹⁾. Ця цитата ясно показує тверду впевненість Ґюлена в тому, що наукова і релігійна істини не можуть протирічити одна одній, поскільки їх початкове начало єдине, а саме, священне начало. Майже усі мусульмани з готовністю поділяють дане усвідомлення.

В ситуації, при якій «наукова істина», як здається, суперечить встановленим релігійним істинам, і марні усі намагання по сумісності, Ґюлен вважає, що мусульмани мають відкидати перше заради другого. Маючи таку точку зору, він обстоює свою «філософську» віру відносно вищої цінності наукових істин. Таким чином, наукові істини є лише теоріями, і якщо це «істина», не залишиться суперечностей між наукою і релігією. Саме абсолютні істини релігії, яка розглядається, мають останнє слово в рішенні долі наукових істин. Наукова істина широко сприймається науковими колами, але якщо якась наукова істина суперечить релігійним істинам, то рано чи пізно сама наука доведе її хибність. Ґюлен наполягає на тому, що відносні істини мають підкорятися абсолютним істинам. Така залежна роль потребує значимості, поскільки статус відносних істин як істин знаходить свою епістемологічну відповідність лише в світлі свого підтвердження абсолютними істинами.

При розгляді даних відношень між абсолютними і відносними істинами Ґюлен наполягає на тому, що роль наукових істин полягає в служінні релігійним істинам. Якщо філософія правила за служителя богослов’я серед класичних богословів, то Ґюлен додержується думки, що тепер наука має грати таку само роль. «Наука і факти, які вона представляє, можуть і повинні використовуватися для роз’яснення ісламських фактів», – говорить він⁽²⁰⁾. Також він говорить, «що наша першочергова мета в наукових пошуках і наукових істинах – це заслужити милість Бога»⁽²¹⁾. Здається, він дуже критично ставиться до різних тенденцій в науковості серед сучасних мусульман, які хочуть «виправдати релігію або укріпити віру в її правдивість засобами сучасних наукових фактів». У відповідь на міркування, що наука вище релігії, Ґюлен висловлює наступне твердження: «Наша позиція має бути чіткою, і вона є такою: Коран і хадіси – це істини, і вони абсолютні. Наука і наукові факти є істинними, якщо вони у згоді з Кораном і хадісами, і хибними, якщо вони відмінні і відхиляються від істини Корану і хадісів. Навіть визначено стверджені наукові факти не можуть бути основою для підтримки істин імана (віри)»⁽²²⁾.

Хоча науковість і присутня в мусульманському світі⁽²³⁾, є цілком очевидним, що критика Ґюлена, в першу чергу, направлена на своє рідне турецьке суспільство. Він вирізняє наявність у цьому суспільстві трьох варіантів виражених уявлень, які вважає помилковими. Перший варіант належить атеїстам і прибічникам світської школи, які відсувають релігію в ім’я науки. До другого прихильні мусульмани, які вірять і в релігію, і в науку, але схильні ставити в залежність релігію від науки. Третій вид уявлень належить мусульманам, які критичні до ідеї використання науки для підтвердження релігійних істин. Ґюлен вважає хибними усі три варіанти як неприйнятні з ісламської точки зору. Посилаючись на першу групу, Ґюлен описує ставлення матеріалістів і нерелігійних людей до релігії і науки в наступних виразах: вони гаряче бажають «використовувати науку як засіб ігнорування релігії, а також користуються її авторитетом для розповсюдження свого судження». Внаслідок експлуатації науки «вони викривили і схибили розум значній кількості людей»⁽²⁴⁾.

Натомість такій експлуатації Ґюлен закликає мусульман заглибитись в науку і за допомоги цих самих наукових фактів представити матеріалістам аргументи, які стверджують релігію. Він хоче запевнити віруючих, що коли якісь люди тлумачать наукові відкриття як протиставлені релігії, то вони також можуть використати ті самі наукові матеріали для показу того, що наука і технологія не суперечать принципам ісламу. Дійсно, наука, опікувана релігією, може вести людей правильним шляхом. Розглядаючи третій варіант, який виключає таку сумісність, Ґюлен думає, що в цьому немає нічого помилкового з точки зору релігії. «Напроти, – говорить він, – я додержуюсь думки, що віруючі мають бути обізнані в таких фактах, аби протидіяти матеріалізму й атеїзму»⁽²⁵⁾. Він намагається пояснити, що використання науки на користь релігії і тлумачення релігії засобами науки, як це видно з попереднього прикладу – це різні речі. Мусульмани не сприйматимуть хиб науковості, якщо вони пам’ятатимуть, що істини релігії довели свою незалежність від науки і визнають і підтримують верховенство релігійних істин над науковими.

Сучасний науковий підхід до природи

Наша друга тема, стосовно поглядів Ґюлена на релігію і науку, стосується сучасного наукового підходу до природи. Ґюлен впевнений в аргументованості і правомірності сучасного наукового підходу в дослідженні природи, поскільки його обмеження визнанні в достатній мірі. Для нього емпіричні методи є кращими і найбільш дієвими при дослідженні всесвіту, який сприймається фізичними відчуттями. Також раціональними є методи, засновані на індуктивних, дедуктивних, або аналітичних висновках, які разом з емпіричними методами складають осердя сучасної наукової методології і мають дієвість і ефективність в своїй сфері застосування. Між тим Ґюлен стверджує, що сучасний науковий підхід неспроможний проникнути і пізнати «сутність буття»⁽²⁶⁾. Це пояснюється тим, що існують сфери діяльності, які знаходяться поза компетенцією науки. Цей недолік з боку науки, тобто її неспроможність виявити істину стосовно сутності буття, на думку Ґюлена є найбільш важливим ,о а надто при розгляді обмеженості емпіричних методів.

Розум людства наполегливо прагне пізнати істину, яку покладено в основу природи, але, спираючись на емпіричні методи, розум безсильний пізнати істину. Наприклад, розум здатний розкрити істину про буття речей, а також, походження всесвіту. Але Ґюлен бачить, що коли б наука ні розглядала питання про походження, «усе, що вона робить, це лише те, що просто пояснює, як це все відбувається»⁽²⁷⁾. Наука ніколи, в дійсності, не відповідає на питання про походження з повним задоволенням для розуму. В результаті наука визначає, що «уникнула проблеми пояснення походження буття, приписуючи це «природі» чи «самопоходженню», або таким поняттям чи концепціям, як «необхідність» і «випадок/доля».

На погляд Ґюлена, важливо, що наука залишається відданою своїй сутності як дисципліна, будучи достатньо об’єктивною, аби визнати свою методологічну обмеженість в устремлінні пізнати усю дійсність, і вона погоджується з тим, що царина вічних і абсолютних істин залишається поза її епістемологічним розглядом і компетенцією. Таке філософське визнання, безперечно, є важливим заради збереження правомірності і гармонії у віносинах релігії і науки. Більш того, наука, будучи вірною своїй правомочній ролі і функції як учбовій дисципліні і не узурпуючи функцію релігії, буде усвідомлювати свою справжню цінність⁽²⁸⁾. Отже, Ґюлен як богослов має богословську зацікавленість в обмеженні можливостей наукового підходу до природи – як в теорії, так і в практиці. Після викладеного, ми можемо сказати, що Ґюлен вважає за доцільне залишити цю сферу дослідження, яка вища за наукову, для релігії. Це є основним завданням священних одкровень, яке полягає в тому, щоб, як сказано в Корані, інформувати і пояснювати істини, які є вищими за можливості розуму, щоб самим розкрити їх.

Ставлення Корану до науки

Третя і остання в даному дослідженні – тема релігії і науки – ставлення Корану до науки. Ґюлен вважає, що мусульмани допустяться великої помилки, якщо будуть розглядати наукове бачення як вид діяльності, який повинен здійснюватися окремо і незалежно від Корану. Науковий підхід має здійснюватися в світлі епістомологічних і етичних принципів і цінностей, означених в Корані. Ґюлен має на увазі те, що Коран забезпечує філософський стрижень для дослідження природи. Він дуже переймається через нерозуміння мусульманами визначеної ролі і функції Корану як книги знань, особливо стосовно науки. У зв’язку з цим він детально зупиняється на питанні, яке неодноразово задавав собі: «Чи про все сказано в Корані?»⁽²⁹⁾ На дане питання він відповідає ствердно, поскільки і сам Коран відповідає так. Строфа, яка наводиться їм в якості цитати, звучить наступним чином: «З Ним усі ключі від невидимого світу. Ніхто окрім Нього не знає про це. І Він знає, що в землі і морі. Жоден листочок не впаде без Його відома, ні зернятко в темряві всесвіту; не буде ні дощу, ні посухи, якщо це не сказано в Книзі»⁽³⁰⁾.

Намагаючись зрозуміти, що в Корані означає фраза «все знайдено в ньому», Ґюлен посилається на судження двох відомих перших тлумачів Корану – Ібн Масуди і Ібн Аббаса, а також на міркування Джалал ал-дін ал-Суюті, єгипетського релігійного вченого XV-го століття⁽³¹⁾. Усі троє сходяться на тому, що Коран включає в собі все, і далі ал-Суюті пояснює: «Усі науки і кола знань слід віднаходити в Корані». Як висновує Ібн Масуд, проблема з кожним з нас полягає в тому, що «ми не можемо роздивитися все в Корані», поскільки ми можемо побачити лише те, що знаємо. Більше того, те, що означене в Корані, існує на різних рівнях дійсності, що вимагає від нас відповідних рівней свідомості для того, щоб вирізнити і зрозуміти їх. Іншими словами, пересічному читачеві священної книги можна сказати, що Коран «взагалі чи в потенціалі вміщає в себе все». Як відмічає Ґюлен, Коран уміщує в собі все «у якості насінин чи ядер, або резюме, або принципів чи знаків, які проявляються явно чи неявно, чи натяками. Волею явища одкровенню надано одної з цих форм, але таким чином, щоб вона відповідала меті Корану, а також у зв’язку з вимогами контексту»⁽³²⁾. Активізація цього потенціалу може бути здійснена через пізнання. Чим більше знаємо ми, тим більше ми можемо зрозуміти в Корані. Отже, одна з функцій науки – це допомогти зрозуміти викладене в Корані.

В принципі, Коран уміщує в собі все. Він служить мусульманам в якості путівника у дослідженні і застосуванні науки, оскільки, як наголошує ал-Суюті, він має в собі принципи усіх наук чи направлень пізнання, включаючи природничі науки. Говорячи про роль Корану відносно науки, Ґюлен дійсно підкреслює його направляючу здатність донести «істинну науку» до людства. Одне з головних завдань Корану – це вселяти любов до істини, і «саме любов до істини дає істинне направлення науковим вченням»⁽³³⁾. Під фразою «любов до істини» Ґюлен має на увазі «ставлення до життя без жодного розгляду матеріальної переваги і мирської користі». За виключенням незначної кількості науковців, Ґолен не вбачає в нинішньому розвитку науки любов до істини і заради неї. Навпаки, він бачить, що значна частина сучасної науки розвивається «тими, хто позначений мирськими пристрастями, матеріальними устремліннями й ідеологічними забобонами і фанатизмом». В результаті вірний курс наукових вчень відхилився в хибну сторону, і наука використовується як смертоносна зброя проти високого потенціалу людства⁽³⁴⁾.

Ґюлен закликає інтелігенцію, учбові заклади і засоби масової інформації взяти на себе життєво важливе завдання допомоги «у позбавленні сучасних наукових досліджень від смертоносної атмосфери матеріальних устремлінь й ідеологічного фанатизму, і скеруванні вчених в бік більш високих людських цінностей». На його думку, Коран стверджує, що науковці направляють свої наукові дослідження назустріч і в ім’я високих людських цінностей. Наукові дослідження, включаючи всі сфери пізнання, мають здійснюватися в рамках додержання чотирьох засновницьких засад Корану: 1) доводити існування і єдність Бога; 2) доводити пророцтва; 3) доводити (тілесне/фізичне) воскресіння; 4) вони мають зосередитись на поклонінні Богу і справедливості⁽³⁵⁾. З цієї причини дискусії Ґюлена на тему релігії і науки в книзі «Розум і віра» передує детальний розгляд перерахованих вище завдань Корану. Воно може бути схарактеризоване як відповідне традиційній точці зору сунітського і суфійського богослов’я.

На думку Ґюлена, чотири фундаментальні завдання Корану стануть результатом появи (нової) науки, яка одразу ж буде духовно натхненною і більш перспективною в служінні істинним потребам людства. Він називає таку науку «істинною наукою»⁽³⁶⁾. Гюлен вірить, що в минулому іслам досяг успіху в створенні такої науки: «концепція науки, початок якій давав іслам, була в устремліннях до вічності як зразок корисності людству і відповідальності визначень значень заради волі Бога Всемогутнього»⁽³⁷⁾. Відродження такої науки може допомогти створити світ, який буде багатшим в інтелектуальному житті, з більш корисною технологією і більш перспективними науками.

Ґюлен нагадує про традиційну мусульманську свідомість, яка бачить гармонію між релігією і наукою, а також єдність духовного і наукового пізнання. Особливо ця свідомість була сформована самим Кораном, який відкидає відокремлення наукового факту від духовної мудрості/здорового глузду. Він пише: «Концепція науки, заснована на священнім одкровенні, дала поштовх науковим вченням в мусульманському світі. Цю концепцію було представлено майже повністю відомими людьми в ті часи, коли вони надихалися ідеєю про вічність, досліджували буття невпинно з метою досягнення вічності»⁽³⁸⁾. Відмова Корану відокремлювати науковий факт від духовної мудрості/здорового глузду надихнув мусульманських вчених робити те саме. У Ґюлена не виникає проблем при сприйнятті ідеї про те, що Коран наводить численні наукові факти і події. Але він наголошує, що Коран наводить їх «не в науковій манері і не з точки зору матеріальної чи натуралістичної філософії»⁽³⁹⁾. Наприклад, в Корані не говориться про космологічні і наукові теми в детальному викладі. Коли Священна Книга посилається на такі «факти», то це робиться з метою забезпечення «вічного тлумачення книги всесвіту» і духовного тлумачення наук, які розглядають природні явища. Бог надав ці «факти», поскільки Він хоче використати їх для ілюстрації духовних істин, подібно до розкриття Його імен і атрибутів і наданню духовних уроків людству. Таким чином, Ґюлен спонукає мусульман завжди пам’ятати, що «попри те, що в Корані є посилання на безліч наукових істин, його не слід читати як наукову книгу чи книгу наукових пояснень»⁽⁴⁰⁾.

Поскільки Коран посилається на «наукові факти», читачеві слід бути обережним при тлумаченні наукового змісту у відповідних місцях книги. І дійсно, Ґюлен надає особливого значення традиційній ісламській позиції, коли говорить, що при тлумаченні кожного рядка Корану, читач має завжди пам’ятати, що він має велику кількість значень. Зміст досліджуваного рядка не може вичерпуватись лише одним тлумаченням. Ідея про те, що Коран має і літературне і сакральне значення – дуже популярна серед тлумачів священної книги. Послідовники суфізму більше за інші школи в ісламі були схильні до внутрішніх значень в Корані. І не є дивним, що як вчений, який знаходився під впливом суфізму, Ґюлен добре обізнаний у розгляді більш глибоких рівнів значення у цій священній книзі і вірить, що вони мають велике значення в пошуку духовних істин людиною. Також він намагався знайти відповідність сакральних значень Корану з природою речей, які закладені в основі природних явищ, що є недосяжною для сучасного наукового методу. На його думку, роль заглиблення в релігію в тому, щоб допомогти людині розкрити високі істини про природу світу. Усе, що знаходиться поза науковою істиною – це не безнадія і сумнів, які ведуть на шлях матеріалізму, атеїзму і агностицизму, а царина духовних істин, які ведуть до більшого відчуття впевненості в свідомості людини.

Підсумовуючи, ми можемо сказати, що першочергова причина заглиблення Корану в природничі та інші науки полягає в тому, що Бог хоче запросити людину пізнати Його. Якщо Коран неодноразово закликає людей досліджувати творення світу, то це тільки тому, що Бог хоче, аби люди вивчали сотворення світу заради того, щоб пізнати Творця. Ґюлен дуже вірить в те, що даний підхід Корану до науки має вірно тлумачитися, адже в цьому духовному підході лежить справжня основа для гармонійних і плідних відносин між релігією і наукою.

Значення поглядів Ґюлена

Погляди Ґюлена мають велике значення для сучасного світу в низці відношень. По-перше: наполягаючи на тому, що наука не відокремлена від релігії, Ґюлен додержується твердої позиції проти ідеологічного атеїзму, в повному обсязі цього поняття. Ідея відокремлення знань від релігії прийде до свого логічного кінця і буде несумісною з ісламськими концепціями і теоріями знань, які закладені у вченні Корану. Почасти, така ідея протирічить висловлюванню Ґюлена, яке твердить, що «наука не має досліджувати незалежно від Корану». Триваюча інтелектуальна суперечка про «ісламізацією знань» у більшості мусульманського світу з Туреччиною включно, може бути повністю зрозумілою лише в тому випадку, якщо ми зрозуміємо наполягання ісламу на гармонічних концептуальних відношеннях між релігією і природничими й іншими науками. Ісламізацію знань можна розглядати як серйозну спробу сучасних мусульман відновити втрачений філософський концептуальний зв’язок між богослов’ям і науками, й традиційну єдність знань, які також були зруйновані сучасним атеїзмом знань (відсторонення знань від релігії).

По-друге: погляди Ґюлена на відношення між релігією і наукою – це не тільки його особисті погляди. По суті, він представляє одне з головних тлумачень ісламської позиції з даної теми і не лише в світській Туреччині, а й у всьому мусульманському світі. В багатьох своїх поглядах з питань відносин релігії і науки він говорить від імені більшості традиційного сегмента сучасних мусульманських суспільств у всьому світі про значення цих відносин і про те, яке має значення це розуміння для збереження мусульманської ідентичності.

По-третє: його позиція з питання відносин релігії і науки має глобальне значення не лише для мусульманського світу. Його погляди в даній темі мають пряме відношення до подібних суперечок, які ведуться сьогодні в інших релігіях, а також в християнстві. За останні роки відбулось чимало мусульмансько-християнських діалогів в усьому світі з широкого спектра тем. На жаль, лише деякі з них були присвячені важливій темі відношень релігії і науки. Безумовно, існує необхідність окреслити дану тему більш чітко в сучасному мусульмансько-християнському діалозі. Сам Ґюлен брав участь в діалозі з лідерами християнських сотовариств, включаючи Папу Іоанна Павла II і лідерами православної церкви в Туреччині⁽⁴¹⁾. Буде цікавим відмітити погляди Ґюлена на те, що більшість на Заході розглядають як конфлікт між християнством і наукою. Він говорить: «Хоча зазвичай це уявляється як конфлікт між християнством і наукою, але в основному, в епоху Відродження це був конфлікт між вченими і церквою. Ні Коперник, ні Галілей, ні Бекон не були нерелігійними. Навіть можна сказати, що саме їхня релігійна приналежність запалила в їхніх душах любов і бажання до пошуку істини⁽⁴²⁾». У вченнях Ґюлена закладено перспективу щирого і відвертого діалогу не лише між ісламом і християнством, а також між релігійними людьми і вченими різних суспільств.

1. Найвідоміший і успішний з них – це, безсумнівно, Сейід Хоссейн Наср, ірано-американський вчений, який тепер викладає ісламські вчення в університеті Джорджа Вашингтона, Вашингтон, округ Колумбія. Більша частина його впливових творів з ісламської думки й цивілізації присвячено питанням релігії і науки. Це такі книги, як: Вступ до ісламських космологічних доктрин/ An Introduction to Islamic Cosmological Doctrines (Cambridge: Harvard University Press, 1964); Наука і цивілізація в ісламі/Science and Civilization in Islam (Cambridge: Harvard University Press, 1968); Сутичка людини і природи: Духовна криза сучасної людини/ The Encounter of Man and Nature: The Spiritual Crisis of Modern Man (London: Allen and Unwin, 1968); й Релігія і закон природи/Religion and the Order of Nature: The 1994 Cadbury Lectures at the University of Birmingham (New York-Oxford: Oxford University Press, 1996).
2. Це явище є протилежним тому, що ми знаходимо на Заході, де богослови домінують в суперечці про релігію і науку.
3. Серед усіх мусульманських країн Малайзія, можливо, трохи попереду завдяки наявності наукових центрів, професійних організацій і наукових журналів, які беруть активну участь в популяризації міркувань про ісламські погляди на релігію і науку. Варто також пригадати Департамент науки і технології Малайського університету і його двомовний журнал Стратеджи / Strategi, більш відомий у світі, як ІСТАК/ ISTAC (“Institute of Islamic Thought and Civilization”/Інститут ісламської думки і цивілізації), й ісламська Академія наук Малайзії/ the Islamic Academy of Science of Malaysia (ASASI), наукова організація мусульманських науковців і технологів, яка також випускає журнал. Останнім доповненням на міжнародному рівні до зростаючого числа мусульманських журналів з релігії і науки в ісламі є Іслам і наука/ Islam and Science, який випускає в Канаді Центр з ісламу і науки, під керівництвом Музаффара Ікбаля – ведучого сучасного мусульманського вченого в сфері ісламу і науки.
4. Для ознайомлення з короткою біографією Ґюлена див. Алі Унал і Альфонс Вільям (укладачі) Фетхуллах Ґюлен, Захисник діалогу/ Fethullah Gülen, Advocate of Dialogue (Fairfax: The Fountain, 2000), 1–41. Далі ця праця цитується Захисник діалогу/ Advocate of Dialogue. З більш критичних тлумачень різних аспектів життя й ідей Ґюлена, його всесвітнє релігійне сотовариство і значення так званого «ліберального турецького ісламу», див. Джон Л. Еспозіто і М. Хакан Явуз, Турецький іслам і світське суспільство: Рух Ґюлена/ John L.Esposito and M. Hakan Yavuz, eds., Turkish Islam and the Secular State: the Gиlen Movement (New York: Oxford University Press, 2003); й Бюлент Арас і Омер Джаха, «Фетхуллах Ґюлен і його ліберальний «Турецький ісламський рух»», Огляд міжнародних справ Середнього Сходу/ Bulent Aras and Omer Caha, “Fethullah Gülen and His Liberal ‘Turkish Islam’ Movement,”Middle East Review of International Affairs Journal (MERIA), vol. 4, no. 4 (December 2000).
5. На різних етапах свого життя Ґюлен звинувачувався в релігійній діяльності. Відомий своїми проповідями з толерантності і прогресу, Ґюлен відкидав звинувачення, говорячи, що вони сфабриковані екстремістськими світськими групами, які підозрюють його релігійний рух ,а також іншими особами просто через заздрощі до його популярності. Останні п’ять років він перебував на засланні в США. Про відношення Ґюлена за висунутими проти нього звинуваченнями дивіться його інтерв’ю з Нуріє Акман – «Високопоставлені люди використали інцидент з касетою як засіб для шантажу»
6. Цей впливовий суфійський учитель, який мав свій диван, був пізніше також відомий під ім’ям Ефе Хазретлері, або Алварлі Ефе. Див. Захисник діалогу, 10/ Advocate of Dialogue, 10.
7. Біографію даного філософа-богослова див. «Автор Рісале-і Нур: Бадіуззаман Саід Нурсі»
8. Про обізнаність Ґюлена на західній філософії й літературі див. Захисник діалогу/ Advocate of Dialogue, 28 – 30. Серед сучасних західних філософів і вчених, хто притягнув його увагу: Декарт, Иммануіль Кант, сер Джеймс Джинс і сер Артур С. Еддінгтон. З письменників він детально прочитав Шекспіра, Віктора Гюго і Толстого.
9. Див. Фетхуллах Гюлен, Розум і віра. Особливості ісламської віри/ Understanding and Belief: The Essentials of Islamic Faith (Konak-IZMIR: Kaynak Publishing, 1997).
10. Посилання Ґюлена на суфійське духовне бачення всесвіту див. його Розум і віра, 318 – 319/ Understanding and Belief, 318–319.
11. М. Фетхуллах Ґюлен, там само. Ґюлен посилається на думку Поппера, що теорії Ньютона і Ейнштейна не можуть бути вірними одночасно. Очевидно, посилання було зроблене з метою підкреслити точку зору, якої від додержується, що наука може здобути лише приблизні дані і не знайти справжньої істини.
12. Генон був ведучим представником старої філософії XX-го століття і критиком сучасної науки. Ґюлен цитував ствердження Генона про нездатність науки пізнати істину стосовно сутності буття, яке підтримує його головний аргумент, чому науці потрібна релігія. Див. там само, 308.
13. Див.: М. Фетхуллах Гюлен, Основні поняття в практиці суфізму/ Key Concepts in the Practice of Sufism (Fairfax: The Fountain, 1999).
14. М. Ф. Гюлен. Розум і віра, 309/ Understanding and Beliefs, 309.
15. Там само, 308.
16. Там само, 307.
17. Там само, 335.
18. Там само, 306.
19. Там само, 318 – 319.
20. Там само, 334.
21. Там само, 334 – 335.
22. Там само, 335.
23. Найпопулярніша особа в сучасному мусульманському світі, яка асоціюється з науковістю – це Моріс Бькаіл (Maurice Bucaille), який народився у Франції, вчений-медик. Про нього говорять, що він прийняв іслам. Його роботи, зосереджені на наукових передбаченнях в Корані, були перекладені на велику кількість мусульманських мов. Безсумнівно, що його найбільш популярна книга – «Біблія, Коран і наука»/ The Bible, The Qur...a n and Science (Paris: Seghers, 1978). Критику «науковості» Бьюкаілі див. Леіф Стенберг «Ісламізація науки: Чотири ісламські позиції, які розвивають ісламську сучасність» / The Islamization of Science: Four Muslim Positions Developing an Islamic Modernity, Lund Studies in History of Religions, vol. 6, 1996.
24. М. Ф. Гюлен. Розум і віра/ Understanding and Belief, 333.
25. Там само, 334.
26. Там само, 308. Більш детальну ісламську критику сучасної наукової методології див. Осман Бакар, Історія і філософія науки,розділ 2/ The History and Philosophy of Science (Cambridge: Islamic Texts Society, 1999), chapter 2. Див. також Сейід Хоссейн Наср, «Роздуми про методологію в ісламських вченнях»/ “Reflections on Methodology in the Islamic Sciences”, Hamdard Islamicus, 3:3 (1980), 3–13.
27. М. Ф. Гюлен. Розум і Віра/ Understanding and Belief, 310.
28. Там само, 308.
29. Ґюлен розглядає це питання в Розум і Віра/ Understanding and Belief, 301 – 307. Його ставлення до загальних визначень Корану див. там само, 288 – 300.
30. Коран, 6:59.
31. Там само, 302.
32. Там само, 303 – 304.
33. Там само, 313.
34. Там само, 313.
35. Там само, 303.
36. Його ставлення до «істинної науки» див. там само, 312 – 315.
37. Там само, 313.
38. Там само, 312.
39. Там само, 323.
40. Там само, 333.
41. Міжрелігійний діалог Ґюлена з різними релігійними лідерами світу див. Алі Унал і Альфонс Вільям, укладачі, Захисник Діалогу /Advocate of Dialogue.
42. М. Ф. Ґюлен. Розум і віра/ Understanding and Belief, 312.

Tweet

Whatsapp