Література

Література

Література – це та сама мова, яка найкращим чином відображає в собі характер духовного начала нації, її мислення й духовне знання. Якщо індивідууми не поділяють один і той же дух, образ думки і духовне знання, то навіть якщо вони належать до однієї нації, вони все одно не зможуть зрозуміти одне одного.

**

Слово є одним з найважливіших засобів передачі думки від одного розуму до іншого й від одного серця до другого серця. Мислителі, які вміють з успіхом використовувати цю якість, дуже скоро матимуть навколо себе багато прихильників – які представляють ту саму думку, на яку їх надихнули їхні вчителі – завдяки яким вони набувають безсмертя. А ті, хто не вміє скористатися цією якістю, йдуть з цього життя, не залишивши по собі й сліду, й це не дивлячись на те, що все їхнє життя було сповнене інтелектуальних спроб та пошуків.

**

З точки зору застосованого матеріалу й форми досягнення мети, кожний різновид літературного слова є самостійною формою вираження та самостійною мовою. І хоча кожна людина щось розуміє в якій-небудь з цих форм, по-справжньому цією мовою можуть користуватися лише поети й прозаїки.

**

По-справжньому на золоті й сріблі знаються лише ювеліри. Так само в золоті слова розбираються лише майстри слова. Якщо квітку, яка впала на землю, побачить тварина, то вона може лише розжувати її. Нечуттєва людина стане на неї і піде далі. А справжня людина підніме, відчує її подих і прикрасить нею свій одяг.

**

Піднесення думки й поняття мають набувати перед людьми такої ж піднесеної форми, щоб підкорити їхній розум, збентежити їхні серця і назавжди засвітитися в їхніх душах. У протилежному разі ті, хто більше цінує форму, ніж зміст, можуть вважати, що дорогоцінний зміст такий дешевий, наскільки дешева й убога «одіж», в який його вдягнено.

**

Не було б літератури, мудрість не змогла б посісти те царськое місце, на якому вона опинилась, філософія не дійшла б до наших днів, красномовність не змогла б відповісти нашим потребам. Але й вони також принесли літературі свої невичерпні багатства, дарувавши їй, таким чином, безсмертя.

**

Поети й літератори подібні до флейтиста, який видобуває з свого інструмента звуки того, що він бачить в своєму зовнішньому й внутрішньому світах. Завдяки їм люди розуміють зміст і суть усіх звуків цього нескінченного великого хору. Але як може зрозуміти флейту та її сумний голос той, хто не відає про вогонь почуттів, який запалив душу флейтиста.

**

Якщо джерело чисте й прозоре, то будь-який вид мистецтва й витвір мистецтва однаково прекрасні, близькі серцю й витончені, бо вони передають красоти різних світів, дарують нам квіти й плоди тих світів і передають їхній смак і аромат.

**

Подібно до інших видів мистецтва, література завдяки своїй меті, здатності сприйняти, бути частиною оточуючого середовища й не залежати від часу, набуває безсмертя. Тому для художника є дуже важливим, долаючи всі свої власні відчуття, підготувати й відкрити своє серце віянням вищих світів.

**

Коли йдеться про виклад якогось змісту, кожне слово – будь те слово поетичне чи прозаїчне – має слугувати лише оправою для брильянта думки, а не намагатися зайняти його місце чи відсунути на другий план. Якою б прекрасною й дорогоцінною не була ця оправа, то навіть якщо її зроблено з смарагду, чим сильніше вона відтінятиме саму думку, тим більшою мірою вона сама втрачатиме свою силу впливу. А таке слово не може бути довговічним.

**

Мова – це не лише засіб вираження думки або поняття, вона також міцно пов’язана з мистецтвом, естетикою й етикою, тому не випадково в багатьох мовах Сходу слово «література» («адабійят») означає сукупність усього того, що пов’язане з красою й моральністю.

**

Головним елементом літератури є смисл. Тому дуже важливо, щоб слово, з одного боку, мало зовнішню простоту й стислість і з іншого – багатство внутрішнього смислу. Й хоча багато хто бачить цю якість слова в різноманітних класичних літературних прийомах, мені здається, що найглибше слово слід шукати в натхненних і трепетних від хвилювання душах, в могутньому уявленні, умінні надати для сердець людей істину в найкращій та прийнятній формі, в сильних і по-справжньому увірувавших розумів, які навчилися одночасно пильнувати як потойбічне, так і безстороннє виявлення істини.

**

Існування різноманітних видів літератури є таким само природним, як наявність на Землі різноманітних культур та цивілізацій. Але, не дивлячись на дивовижну різноманітність своїх форм, література є єдиною й всезнаючою завдяки своєму моральному началу, любові до красоти й умінню озвучити всі рисочки й пісні світобудови.

**

Спочатку в душі людини з’являється сутність істини. Потім вона починає її відчувати. А потім ця істина набуває життя в слові, в літері або завдяки якому-небудь інструменту. Ніби кристал, вона виростає під керуванням людини і точка за точкою, рисочка за рисочкою знаходить своє вираження на тлі його витвору, або сама стає витвором мистецтва. А те, наскільки цей витвір зможе піднятися над простором і часом, повністю залежить від віри цієї людини й любові, що знаходиться в цій вірі.

**

Іноді навіть серед людей, які живуть в одній країні або навіть області, можна спостерігати несхожість в тому, як саме вони виявляють творчу напругу й вивільнення. Ці зовнішні відмінності пояснюються розбіжностями в поглядах на предмети й події, розрізненнями у вірі, а також прихильністю до тих чи тих цінностей. Подібно до того, як пісня, яку співає той, хто знаходиться на дні яру, тому, хто знаходиться на вершині гори, може здатися купою звуків...

**

Якість витвору мистецтва залежить від якості елементів, з яких він складається, а їхня якість, своєю чергою, залежить від якості елементів, з яких складаються вони самі. Там, де не тривка сама основа, не може бути чистого й праведного почуття, а там, де немає чистого й праведного почуття, не може бути й мови про існування творів, яскравих і живих, як іскра, і слів, що несуть вогонь.

**

Подібно до художника, майстер слова шукає в кольорах, формах і рисочках світобудови те, що йому дійсно є близьким. І в той день, коли він нарешті знайде і зможе висловити те, що так довго й настійливо шукав, він зломить своє перо, забуде про пензлі й зворушений та замилуваний втратить дар мовлення. Ось чому справжніх і великих художників слід шукати серед вірних і вічних рабів Всевишнього, серед Його мислячих і по-справжньому душевних слуг.

Tweet

Whatsapp