Обов’язкові уроки релігії в середній школі – богоугодна справа генерала Еврена
Обов’язкові уроки релігії в середній школі – богоугодна справа генерала Еврена
Мої враження
Щовечора ми з Ардою Явузом роздивлялися світлини, зроблені того ж дня. Іноці це займало декілька годин. Одного разу я сказав: «Ардо, роботи прекрасні, незвичайні, але до цього часу ми не сфотографували костюм, в якому він приїхав з Туреччини». Наступного дня, коли я знову завів розмову про це, друзі сказали: «Він вже декілька днів вдягає цей костюм. Ви його сфотографували, але не помітили». У той день, починаючи інтерв’ю, я спитав Ґюлена: «Цей костюм був на Вас, коли Ви приїхали з Туреччини?» Ґюлен відповів: «Так, я бережу його вже 6 років. Жодного разу не давав прати й не струшував пилу. Він сам, і навіть пил на ньому пахнуть Туреччиною». Ґюлен вдягав цей «турецький костюм» щоразу для нашого інтерв’ю.
І радикальні ісламісти, і деякі прибічники світського режиму говорять, що іслам окреслює все життя. Наприклад, конституційний суд стверджує з цієї причини, що ми не матимемо ліберального світського режиму, як на Заході, і захищає існуюче розуміння світськості. Радикальні ісламісти також виступають проти світського правління, хочуть, аби іслам ототожнював і державність. Що має в собі іслам, а що залишає за особистістю, за розумом?
На тому рівні, якого досягло людство, одним з питань, які здаються важливими, є надання людям права вірити й жити так, як вони вірять. В деякий період для того, аби система врівноважилась, можуть використовуватися різні підходи, але сьогодні Туреччина засвоїла демократію. Коли, скажемо, років 10 тому хто-небудь виступав і казав, що «демократія є процесом, який не може йти проти», це обговорювалось (мається на увазі виступ на відкритті Фонду журналістів і письменників). Але зараз, коли кожен говорить про демократію по-різному, вже мають з’явитися різні підходи всередині демократії.
Суперечність, яка існує у висловлюванні «Іслам окреслює все життя»…
Такого роду протистояння не можуть бути подолані через неприйняття сторонами позицій одне одного. Якщо одна з сторін трохи поступиться, то поступиться й інша. Я думаю, що існують перестороги, що процес вступу в ЄС буде використаний як підстава для того, аби укріпити мусульманство в повному обсязі. Це також стає причиною для появи напруженості.
Як людина, яка вважає, що релігія є всім у житті, у деяких питаннях може діяти якомога обачніше?
Релігія – це життя. Вона існує як критерій існування життя. При втіленні ісламу існують пріоритети, на які слід спиратися. Наприклад, пріоритетні питання, які ми називаємо основами віри, і ніхто не має права відходити від них. Далі, як мусульманин розуміє вимоги, які стосуються особистого і сімейного життя людини, викладені в Корані і священних суннах, так і слід надати йому можливість виконувати їх. Не можна ставити обмеження і звужувати сфери житя. З другого боку, тим, хто прагне жити по-мусульманськи, слід звертати максимум уваги на те, аби не плутати деякі поняття.
Що, наприклад, плутають?
Буває так, що основні положення віри підмінюються вимогами другого порядку. Наприклад, такі основні вимоги віри як намаз, додержання посту, є одночасно особистим обов’язком. Ті, хто впадає в крайнощі, виступає проти світськості, мають подивитися, в якій мірі вони самі виконують особисті і сімейні релігійні обов’язки. Цікаво, чи виконуємо ми їх з точністю? Я з соромом пояснюю, що у випадку, якщо ми одного разу пропустили намаз, одного дня не додержувалися посту, то маємо задуматися і стидатися Аллаха, якщо вимагатимемо чогось від інших. Тому, що це положення, від яких не можна відступати. По-моєму, ті, хто не виконує безперечно таких вимог ісламу як намаз, подаяння, піст, припускається серйозної помилки з точки зору віри. Ті, хто взявши ручку, безпідставно ославлює мусульман, припускається серйозної помилки з точки зору віри. Про злосливість Посланець Аллаха говорить, що вона «гірше за подружню зраду», а наклепи називає «непрощеним гріхом». Якщо ми допускаємось таких помилок, то говорити про цілісність віри є неповагою по відношенню до неї. Заради Аллаха, давайте спочатку виконаємо все, про що говорить наша релігія, стосовно нашого особистого життя, виховання наших дітей і нашого сердечного життя.
Потім…
Давайте спочатку пожнемо плоди всього цього в нашому житті. Тобто, давайте уникати сперечатися з іншими про повноту виконання релігійних обов’язків, якщо одночасно з цим самі припускаємося помилок в таких сферах релігійного життя, де їх легко можна уникнути. Це наша помилка. Після цього давайте скажемо, що наша совість непокоїться через те, що в якомусь питанні ми не спромоглися повністю додержати вимог віри. Давайте і ви також позбавтеся від недбалості стосовно ваших обов’язків, знайдемо для них рішення в рамках справедливості.
Таке рішення, вважаєте, може бути знайдено?
Сьогодні існують дуже різні форми демократії: є християнські демократи, соціальні демократи, ліберальні демократи… Так чому ж не бути демократії, яка припускає наявність ісламських почуттів і думок, яка пов’язує свої підходи з ними?! Ми люди, і маємо деякі потреби. Відчуваємо вічність, не хочемо щезнути. Я не можу задовольнитися нічим, окрім Аллаха і обіцяного ним вічного життя. Якщо я не буду думати про те, що попереду в мене – вічне життя, якщо я знаю, що після смерті щезну, то втрачу глузд, задихнуся. Я дихаю думкою про те, коли стану перед Аллахом. Якщо буде людяна демократія, то вона має прийняти мене в свої обійми разом з усім, що маю, і дати мені можливість розвиватися, відповідаючи на всі мої потреби.
Ви кажете, що демократія повинна мати метафізичний бік...
Вона має розправити свої крила і захистити ними людину. Якщо є такі, хто відчуває потребу в метафізиці, вона має вказати їм шляхи для задоволення їхніх потреб шляхом освіти і виховання. Не можна залишати пустоти. Необхідно тягнутися й до тих, хто навчається, і до людей з вулиці, і до відвідувачів святих місць, і до членів сім’ї. По-моєму, за розвиненої демократії мають віднайтися можливості й для спокійного життя мирської людини, і людини, яка прямує у вічність. Той, хто хоче жити, як жили асхаби (соратники Пророка), повинен мати можливості жити так. Демократія також перебуває в розвитку. Ми, наприклад, давно перейшли до демократії, але Копенгагські критерії примусили нас помітити кількість власних недоліків. Цей процес веде до самовдосконалення. Європейці також переживають процес демократізації, важко сказати, що вони його завершили, що досягли досконалості. Я вірю, що будуть створені умови, які дозволять задовольнити всі наші сердечні, духовні, ідейні, чуттєві… потреби під крилами демократії, і бачу, що ми рухаємося у цьому напрямку. Я вірю, що і прибічники світського правління, й ісламісти (я маю зауважити, що мені не подобаються ці терміни) мають наблизитися назустріч одне одному. І взагалі, освічені, інтелектуальні люди мають розуміти, мають звільнитися від уявних страхів.
З обох сторін …
Так, з обох сторін.
В якій мірі держава потребує релігії, а релігія – держави?
Для того, щоб жити у відповідності зі своїми релігійними переконаннями, люди мають потребу у тому, аби держава розкрила над ними свої крила, підготувала умови для цього. Держава потребує нездоланної сили релігії, яка здатна допомогти людині дозріти, впорядкувати сімейний і соціальний уклад, управляючи совістю, відкрити двері серця і перешкодити таким чином багатьом нещастям. Держава має докласти зусиль поставити цю силу собі на службу за допомоги правильного релігійного виховання. Тому що людина належить не лише цьому світові. Вона має й вічні аспекти. І те, що їй здатна дати віра, не може бути забезпечене лише світськими методами. Наприклад, давайте подумаємо, що може сказати дитині, яка втратила свого брата або товарища, людина, яка вірує в Аллаха і потойбічний світ, і людина, яка не вірить в них. Заспокоєння, яке при цьому може дати віра, не дасть жоден закон і порядок. Необхідно користуватися цією силою віри. Найдієвішим способом попередження захоплень молодих людей, які знаходяться в розквіті своїх сил, наркотиками, терором, сатанізмом і пороками, є їхнє виховання з думкою, що існує Аллах, і одного разу вони повинні будуть звітувати перед ним за все, що здійснили. Ясно, що цього не досягнути за допомоги закону і порядку. Мають обов’язково існувати міри, здатні відвернути їх від цього, закон і порядок, але виховання – важливіше за все. У вихованні релігія у вищому ступені є дієвою.
Існує багато людей, які вважають, що цей, надзвичайно важливий з Вашої точки зору, підхід протирічить принципу світскості
Так, існує. Але я ще раз повторю, що релігія є дуже важливою з точки зору виховання. Якщо дозволите, я дещо додам до цього. Генерала Еврена критикували за обмеження демократії і ще з багатьох інших підстав, але надання факультативним заняттям з релігії статусу обов’язкових було дуже корисним. Завдяки цьому більшість молоді отримала релігійне виховання. Це справжній важливий крок, і якщо він не здійснив жодних інших богоугодних справ – про це може судити лише Аллах – то саме цей один крок може дозволити йому спастися після смерті і потрапити в рай.
Наші державні діячі не мають цуратися впливу віри, інакше важко буде боротися з токсикоманами й вуличними грабіжниками, на яких сьогодні багато скарг. Утримати їх за руку може лише Аллах. Крім того, є й хворі, інваліди, старі, які знаходяться на порозі смерті. Смерть щодня стоїть на їхньому порозі. Що, крім віри в потойбічний світ, може заспокоїти їхні душевні страждання? А якщо так, наші державні діячі повинні, скориставшись цими непереможними положеннями віри, придати людям силу духу і цим полегшити забезпечення суспільного спокою і безпеки. Це не означає, що якщо буде забезпечена релігійна освіта, то не потрібними стануть закони, порядок, правозахисники, суди й інспектори. Потреба в цьому залишиться, але їхні завдання полегшаться за рахунок того, що залишиться менше проблемних людей. Я думаю, що існує багато таких, хто поділяє ці мої переконання.
