Хто такий М. Фетгуллах Ґюлен?
Хто такий М. Фетгуллах Ґюлен?
Гюлен, народився у 1941 році, у селищі Коруджук Пасінлерського ілю Ерзурума, в консервативній багатодітній родині. Серед семи дітей родини було п’ять хлопчиків і дві дівчинки. Його батько був державним службовцем, що виконував обов’язки імама при різних мечетях цього регіону. Ерзурум – це досить консервативний регіон з точки зору соціокультурних цінностей, місто знаходиться на північному сході Туреччини. Більше того згаданий вілаєт характеризується як регіон де особливо чітко окреслені релігійні та національні цінності.
Дитинство Фетгулаха Гюлена як і подальші роки минули в медресе, де учні отримували класичну освіту консервативного зразка. Проте М. Фетгуллах Ґюлен не міг зупинитися лише на пропонованій освіті, бажання самовдосконалення та отримання нових знань було непоборним. Відповідно він не обмежився освітою в медресе. Особливим чином його цікавили і приваблювали культура та історія інших країн, їх політичний та суспільний устрій. За його власним висловлюванням, ще в перші роки свого навчання в медресе, він неабияким чином сконцентрував свою увагу на соціальній проблематиці. По мірі того як ширшало коло інтересів М. Фетгуллаха Гюлена він знайомився зі світом мистецтва, літератури, кінематографу, театру, філософської думки. За короткий час він закінчив свою освіту в медресе, проте йому жодним чином не таланило продовжити навчання в офіційному навчальному закладі. Адже на роки молодості письменника припали часи становлення Турецької республіки, час, коли система державних установ була не налагодженою. Країна перебувала у перехідному періоді, спадок епохи Танзимату давав про себе знати, тягнучи за собою низку політичних, економічних та соціально-культурних проблем. Інтелігенція виявилася абсолютно зорієнтованою на Захід, відверто ігноруючи ісламську традицію. З періоду Танзимату до тогочасного моменту лишалося ціле коле дискусійних питань, що опинилися у своєрідному закуті, без жодного сподівання на вирішення. Інтелігенція просто втомилася від безперспективності, адже проблеми так і залишалися невирішеними, особливо потерпали питання релігійного характеру, пов’язані з ісламом та соціально-релігійним життям. Турецька демократія демонструвала надзвичайно нестабільний характер переходу від однопартійної системи до багатопартійної. Особливо вразливою виявилася юнацька свідомість М. Фетгуллаха Гюлена до політичних чвар та внутрішніх суперечок, постійних економічних криз, збіднілості населення та ще бозна-яких внутрішніх суперечок. Вже в ті ранні роки він глибоко замислився над можливими шляхами вирішення цілого комплексу проблем.
М. Фетгуллах Ґюлен весь тягар застарілої культури вирішив розглянути через призму сучасних культурних цінностей. Він спробував двохвікову культуру, що вважалася абсолютно забутою, актуалізувати, вивівши на порядок денний мусульманські традиції. Він зосередив увагу на тих питаннях, які вважав першочерговими та життєво важливими.
Проте М. Фетгуллах Ґюлен зіштовхнувся із суперечливими тлумаченнями цих проблем. Так, шляхи вирішення та інтеграція у сучасний світ базувалися на політичних, філософських досягненнях, зібраних за 2 століття. Вони окреслилися у двох напрямах. Перший напрямок можна охарактеризувати як абсолютно консервативний, інший – був зорієнтований винятково на західну цивілізацію і абсолютно виключав історичне минуле та культурні здобутки турецького народу. У першому динаміка поступу була повністю окреслена практикою традиції, у другому – матеріальними цінностями та надбаннями західної цивілізації. Зрозуміло, що виникали течії, які формувалися на синтезі двох попередніх. Становлення світогляду М. Фетгуллаха Гюлена відбувалося під впливом консервативної течії. Природно, що він обрав та пішов саме цим шляхом. Його діяльність, окреслена в такому напрямі, викликала певну реакцію, оскільки вона виявилася поза звиклими принципами. Наприклад, перша ініціативна діяльність Гюлена була піддана критиці. М. Фетгуллах Ґюлен був людиною надзвичайно прив’язаною до традиційних цінностей. При цьому він наважився поєднати традиційні культурні цінності з пріоритетами сучасної західної цивілізації. У такому контексті його погляди з точки зору теоретичного та практичного значення містили нову проекцію на канонізацію традиції та сучасність. Впродовж років свого навчання він прагнув продемонструвати гармонічне поєднання традиційних культурних цінностей та науки, які не можуть суперечити одна одній, навпаки вони доповнювали та забезпечували комплексне служіння на користь людству. Гюлен ніколи не приховував свою релігійну сутність, а до своєї мети він прагнув, виходячи зі свого глибокого релігійного досвіду. Він не вважав за доцільне розглядати релігійну приналежність та досвід окремо від соціального вираження людини. Відповідно його світогляд охоплював всі сфери життя. Фетгулах Гюлен завжди наголошував, що лише відверто релігійна людина здатна возвеличити свою країну та свій народ. Сучасні мислителі багато уваги приділяють розвиткові держави, міст, економіці. В той час як Гюлен вбачає найпріоритетнішим у цьому контексті звернути увагу на людину, індивіда. На його думку, найголовніша проблема сучасного світу – це освіта індивіда. Адже якщо індивід буде свідомим та глибоко освіченим громадянином своєї країни, всі проблеми, пов’язані з економікою, урбанізацією та державою вирішуватимуться відповідним чином. Необхідно наголосити, що М. Фетгуллах Ґюлен не розглядав вирішення питання індивіда винятково на інтелектуальному рівні, він серйозно спроектував цю проблему на спільну практику.
З іншого боку консервативний підхід щодо новацій завжди видається безпечнішим. Нові коментарі у світлі традиційних цінностей виявлялися більш впливовими порівняно з певними офіційними дискурсами. М. Фетгуллах Ґюлен зумів окреслити новий напрямок. Він закликав не відмовлятися від почуття безпеки та комфорту, яке дарувала традиція, і адекватно сприймати суспільні цінності, які пропонувала сучасність. Таким чином демонстрував толерантний синтез суперечливих понять.
Формування особистості М. Фетгуллаха Гюлена відбувалося на досить суперечливому грунті. Адже перед ним постала дилема західної цивілізації та культури ісламу й медресе. Треба зазначити, що в такій ситуації опинилися й три попередніх покоління турецького населення, котрим довелося серйозно зіштовхнутися з проблемою самоідентифікації. До речі, це явище виявилося характерним не лише для Туреччини. Практично всім країнам, позаєвропейського простору, довелося долати цей нелегкий та суперечливий шлях. Гюлен виявився особливо вразливим до такої ситуації, він відчував нагальну потребу знайти оптимальне вирішення. Більше того, його консервативний підхід різнився від стереотипного уявлення, Гюлен не збирався сторонньо споглядати суспільні зміни в своїй країні, сподіваючись, що час внесе свої корективи. Навпаки, він зайняв активну позицію, виходячи з традиційного та індивідуального досвіду. У своїй практиці він надавав перевагу свідомій участі в суспільних змінах за рахунок здобутків минулих поколінь та традиції. Гюлен запропонував своє бачення виходу із суспільної кризи, котре базувалося на синтезі традиційної моралі, культурних ідеалів та знання, запропонованого новим часом.
На той час Ф. Гюлену було лише 15 років. Звісно такі думки могли з’явитися лише в абсолютно сформованої зрілої особистості. Гюлен практично не мав дитинства, адже з ранніх літ його турбували проблеми батьківщини. Його ранній зрілості сприяло відповідне виховання батьків, оточення та медресе. Духовність завжди займала пріоритетне місце в його житті.
Для того, щоб осягнути рух та місію Гюлена необхідно сформувати правильне уявлення про важливе місце усної традиції в ісламському світі. Шіфахійська культура (усна творчість) була найголовнішою формою перенесення традиційних та культурних цінностей в ісламі з самого його зародження. Систематизація релігійної думки здійснювалася за рахунок медресе, а донесення релігійних ідей до широких мас населення – бесід, та публічних виступів. Мінбари мечетей у цьому контексті слугували природнім центром для виголошення проповідей. Вони слугували своєрідним механізмом, за рахунок яких формувалася ісламська культура. Бесіди та мистецтво звернення на ісламську тематику виникали та набували характерних рис саме у цих місцях. Крім того, мечеті є наріжним елементом ісламської цивілізації та міської культури. Недарма мечеті характеризували як ключовий елемент міста, ринку, місце, де завжди збиралися мешканці міста. Таким чином, мечеті несли функції популяризації ісламської культури, коментування її широким масам населення.
Розуміючи місце мечеті у житті мусульманина, М. Фетгуллах Ґюлен обрав саме її для звернення до народу. Звичайно він був випускником медресе, і мечеті були чи не єдиним місцем, де він проводив весь свій час. Коли він у свої перші роки навчання вийшов виступити з проповіддю, за його власним твердженням, він виявився замалим, щоб досягнути трибуни. Це свідчило про те, що його життя змалечку було пов’язане з мечеттю. З раннього віку М. Фетгуллах Ґюлен випрацював свою власну традицію звернення. І з перших виступів він все більше переконувався, що його призначення – це служіння Всевишньому та народу. Відповідно аєт з корану «заохочуй мусульманську спільноту!» [1]абсолютно характеризує його місію. В історичному сенсі сила слова продемонструвала наскільки вона може бути дієвою.
Звернення Гюлена завжди характеризувалося щирістю, емоційністю та неймовірною енергетикою. Багато людей відразу впізнавали характерну манеру його виступів. Більше того, Гюлен був настільки вправним у риториці, що його розум, далекоглядність та освіченість залишалися дещо недооціненими, адже він ніколи не ставив собі за мету відкрито демонструвати свої знання. І лише той, хто по-справжньому відкривав для себе М. Фетгуллаха Гюлена, розумів наскільки глибокими були його знання в ісламських науках та сучасній європейській гуманітарній думці. У різноманітних журналах друкувалися його статті та вірші. Паралельно теології довгі роки він займався й вивченням історії, філософії, соціології, літератури та мистецтва. Різнобічна освіта М. Фетгуллаха Гюлена та його активна позиція, невтомна праця допомогли реалізувати наміри.
Довершеність теологічних звернень М. Фетгуллаха Гюлена можна відзначати довго. Зазначимо лише наступне: сила слова, котра довгий час залишалася недооціненою, знову могла надихати.
Офіційні обов’язки М. Фетгуллах Ґюлен почав виконувати у 1959 роки, коли Міністерство теології Турецької республіки за результатами іспиту зараховували на роботу випускників іспиту. Таким чином, Гюлен отримав можливість протягом 30 років працювати в різних регіонах Туреччини імамом, вчителем курсів з вивчення Корану, виконував обов’язки організатора. Зокрема працював в м.Едірне, м.Киркларелі, м.Ізмір, м.Едреміт, м.Маніса, м.Чанаккале. Весь свій досвід, надбання та тісні взаємини із народом він набув під час роботи у богословській сфері. Дійсно, мистецтво публічного виступу на релігійну тематику (хітабет), яке вже півтора століття перебувало в занепаді, переживало свій ренесанс. Націоналістичні та релігійні почуття широких мас населення пожвавлювалися за рахунок мистецтва та щирості хiтабету. Втрачені надії та зневіра отримували нову можливість відродитися, у людей зароджувалася впевненість та віра у світле майбутнє, відбудоване на традиційних цінностях.
Діяльність М. Фетгуллаха Гюлена Ходжаефенді (почесне звернення для духовних лідерів) на початку полягала в тому, що він з ваізами (проповідями) мандрував від міста до міста. Його талановитість до риторизму слугувала побудові тісного діалогу з широкими масами. М. Фетгуллах Ґюлен привертав увагу своєю виваженістю та здібністю підлаштуватися до соціально-психологічного стану свого співбесідника. Насамперед він був прискіпливим до себе, зважав кожен свій рух та кожне слово, адже чітко усвідомлював свою публічність. Точніше такий шлях він обрав не лише тому, щоб стати взірцем для релігійних верств населення, він відчував себе у нерозривному зв’язку з Богом і був прив’язаний до дервішської традиції. М. Фетгуллаха Гюлена, з огляду на його життя, й справді можна назвати дервішем сучасності. Відповідно, його поведінка та виступи підпорядковувалися світоглядній картині світу. Серйозність та виваженість, обдуманість кожної деталі поведінки М. Фетгуллаха Гюлена вражають. Однак саме в його прикладі реалізується справжній образ раба божого. Гармонічність постаті Гюлена у найдрібніших деталях викликають повагу. Всі негативні риси, властиві людству, було приборкано та нівельовано в результаті довгих років суворої дисципліни та утримання. Всі почуття підпорядковувалися вихованню дисципліни. За кафедрами під час чисельних виступів Гюлен ніколи не дозволяв собі зайвого руху, чи невиваженого слова. Досягнути такого самоконтролю не легка справа, скільки разів ми ставали свідками занадто активної емоційності, ба певних перебільшень духовних лідерів під час виступів, чого ніколи не траплялося з Гюленом, він завжди контролював ситуацію, ніколи не дозволяючи собі та оточуючим вдаватися до незапланованих дій чи виступів. Кожний свій виступ він переживав особливим чином, розчинявся в ньому. Його звернення до народу завжди було чітко сформоване у композиційному відношенні. Саме тому сила його виступу вражала. Рух М. Фетгуллаха Гюлена як в релігійному, так і в соціокультурному значені базувався на традиційних здобутках турецького народу. Культурні коди, що формували його спільноту, пов’язані з системою традиційних цінностей, виявилися надзвичайно оригінальними та самобутніми.
Тіснo спілкуючися із населенням, М. Фетгуллах Ґюлен чітко усвідомлював проблеми, які переживає суспільство. Такe тісне спілкування ще більше мотивувало його до вирішення низки основних проблем, які мали місце в суспільстві.
Паралельно він вивчав всі наукові та політичні течії, які хвилювали суспільство, вивчав їх вплив на населення країни.
Звертаючися до проблем ісламського світу, він отримав можливість осягнути ситуацію у більш широкій перспективі. Внаслідок такого філософського, мисленнєвого та інтелектуального екскурсу М. Фетгуллаха Гюлен збагнув, що найбільша проблема його країни, ба всього ісламського світу, чи навіть всього людства полягає в недостатній обізнаності, освіченності. Відтак, ще на початку 70-их років він створив свою модель освіти, яку провадив за рахунок виховання молодих студентів, котрі в наступні роки познайомлять весь світ з цим унікальним методом.
Гюлен не полишив своєї професії виголошування ваізу, більше того він почав активно започатковувати курси для студентів та літні школи. У своїх виступах він наголошував на важливості створення навчальних закладів для потреб населення, що є важливішим від спорудження мечетей. Така його діяльність викликала нищівну критику традиційних консерваторів. Адже представники традиційних навчальних закладів були зацікавлені недовготривалими за своєю реалізацією проектами для народу. Освіта та школа вимагали чимало часу. Крім того, це була сфера, якою консервативні навчальні заклади не займалися безпосередньо. Особливої реакції вони не продемонстрували, оскільки такі проекти здавалися їм утопічними. Відповідно вони не зразу збагнули перспективу освітянських проектів, їх ефективність на майбутнє. Таким чином, вони скоріш недооцінили їх діяльність, аніж вдалися до відвертого опору.
Гюлен впродовж довгих років намагався переконати консервативні кола в доцільності створення низки освітніх закладів, паралельно державним установам він намагався продемонструвати, що його діяльність не носить жодного політичного чи ідеологічного підґрунтя і метою є активізація суспільної та національного потенціалу громадян. Більше того, об’єднувальні процеси – це наслідок ініціативи громадян. Мова не йде про об’єднання мас як форма опозиційного чи політичного супротиву. Єдиною метою є освітянська діяльність молодого покоління, що не йде в супереч офіційним державним цінностям.
Впродовж 70-80 рр. М. Фетгуллах Ґюлен був чи не єдиною постаттю, котра свсоїми богословськими виступами приваблювала увагу широких верст населення країни, треба відзначити, що особливою популярністю він користувався серед інтелігенції.
Перші навчальні заклади (початкові школи та ліцеї), що базувалися на освітянській моделі Гюлена, почали з’являтися як на території Туреччини, так і по всьому світу вже в 90-их роках. Підтвердженням якісної освіти став беззаперечний успіх учнів таких шкіл у міжнародних олімпіадах. Інтеграція шкіл Гюлена у навчальний процес та їх успіх стали безсумнівним свідченням якісної освіти та визнання шкіл громадськістю.
Діяльність М. Фетгуллаха Гюлена не могла залишитися непоміченою в країні. Зацікавленість постаттю Гюлена постала у всіх сферах життя країни, від бюрократичних установ до незалежних політиків, від вчених до представників світу мистецтва, від медіа до інтелектуальних кіл. 90-ті роки виявилися роками інтеграції турецьких шкіл у світову освітню систему, крім того в самій країні зацікавлення діяльністю Фетгулаха Гюлена зростало з кожним днем. Таким чином, розпочався активний діалог, який не мав жодних аналогів до цього часу. Адже до 1980 року будь-який політичний, ідеологічний рух чи течія неминуче супроводжувався боротьбою чи збройним заворушенням, від чого страждало та гинуло чимало молодого населення країни. Ідеологічні суперечки та заворушення 70-их років завдали чималої шкоди Туреччині. Ф. Гюлену Ходжаефенді вдалося зупинити ідеологічні чвари внаслідок заклику до терпіння та толерантного діалогу. Внаслідок військових переворотів 1980 рр. Туреччина опинилася у нелегкому становищі, відвертість та свобода слова виявилися несумісними питаннями з реальністю країни. Туреччина протягом періоду 60-70 рр. втратила три покоління. Громадяни були виснажені й зневірені. Відтак 80-ті роки виявилися роками для підбиття підсумків та проведення аналізу недалекої історії. Насправді сутички, та ідеологічні суперечки не припинилися, вони лише зійшли з майданів на рівень свідомості громадян. М. Фетгуллах Ґюлен Ходжаефенді ось в такій соціальній кон’єктурі намагався підготувати ґрунт для нової культури діалогу та толерантності. Запропонована модель виявилася переконливою, вона заслуговувала на особливу увагу.
- Створено .