Справжнє життя й справжнє людство
Для людства справжнє життя можливе тільки за умови освіти й пізнання. Тому ті, хто зневажає навчання, вважаються «неживими», незважаючи навіть на свою біологічну активність. Адже метою створення людини є пошук, пізнання й передача пізнаного іншим.
Справжнім життям є те життя, яке триває на духовному рівні. Той, у кого є живе серце, завойовує минуле й майбутнє, і стає творінням, яке не підвласне часу. Людина з такою душею ніколи не буде горювати і сумувати за минулим, і ніколи не буде боятися майбутнього. Хто не знайшов самого себе у своїй душі, завжди схильний до песимізму й почуття безвихідності в банальності свого життя. У його очах минуле виглядає як страшна могила, а майбутнє як бездонний колодязь: йому й умирати страшно, і жити боляче.
Людина – мандрівник. А світи, надані в її розпорядження, – різнобарвні виставки-ярмарки й багаті, барвисті книги. Людина створена для вивчення цих книг, підвищення свого духовного рівня й возвишення до істинної людяності. Ця барвиста й радісна поїздка дається людині тільки один раз. Для тих, чиї почуття не притуплені і чиї серця пильні, цієї єдиної поїздки буде цілком достатньо для побудови райських садів. Але для тих, чиї очі закриті, це життя промайне як одна мить.
Скромність прикрашає людей, і вона буде високо цінуватися не тільки своїм народом, але й самим Творцем. Гордовиті й зарозумілі люди, які завжди принижують інших, ніколи не сприймалися народом і завжди каралися Всевишнім Творцем.
Смиренність – ознака гідності й зрілості, а гордовитість і зарозумілість – ознака недосконалості й ницості духу. Найпрекрасніші люди – ті, які близькі до народу, проводять багато часу з іншими людьми. А недосконалими людьми вважаються ті невдахи, які занадто горді, щоб приєднатися до інших і встановити теплі дружні стосунки. Смиренність перетворює людей у справжніх людей. Однією із ознак смиренності є те, що людина не міняється після отримання високої посади, загального визнання, багатства або популярності, які шануються у народі. Якщо кожна із цих обставин змушує людей змінити свої ідеї, стосунки й поведінку, то вони не можуть вважатися людьми, які досягли справжньої людяності або смиренності. Людина повинна завжди оцінювати свої вчинки з погляду свого власного єства (нафса). Вона повинна користуватися ним як мірилом у взаєминах з іншими, де вона повинна бажати іншим того, що добре для неї, і відмовлятися бажати й робити те, що не подобається їй самій. Таким чином, вона буде втримуватися від заподіяння зла, болю й образи іншим.
Зрілість і досконалість людини виявляються тоді, коли людина не відступає від поняття справедливості навіть стосовно тих, хто колись завдавав їй болю, і продовжує робити їм добро. Дійсно, людина ніколи не повинна відмовлятися від простого людського ставлення й шляхетності навіть стосовно тих, хто завдав їй шкоди. Адже погане діяння не є людською властивістю. Схильність людини відповідати злом на зло вказує на слабкість її характеру і серйозну хибу. А відповідати добром на заподіяне зло – шляхетність і зрілість людини.
Немає межі здійсненню благих діянь для інших людей. Люди, що присвячують себе благополуччю всього людства, настільки альтруїстичні, що можуть без довгих роздумів пожертвувати собою заради інших. Однак такий альтруїзм може вважатися гідністю людини залежно від її щирості, рішучості, чистоти намірів і відсутності расових або родових забобонів.
Люди, які не вважають зроблене ними, нехай навіть найбільше благодіяння для інших чимось незвичайним і, навпаки, дуже високо цінують навіть найменшу доброту стосовно себе, є людьми, які піднялися до божественної духовності й знайшли спокій у душі й совісті.
Такі люди ніколи не нагадують про свої добрі справи, які вони зробили для інших, і ніколи не скаржаться, коли інші ставляться до них з байдужністю.
Ця колекція афоризмів була укладена в 1984 році і опублікована в одному із томів Ölçü veya Yoldaki Işıklar, вид. Кайнак, Ізмір, 2000; Також англійською мовою у Pearls of Wisdom, вид. The Fountain, Нью-Джерсі, 2000, стр. 13, 23, 41, 42, 49, 50.
- Створено .