Порівняльний підхід до ісламу й демократії
Релігія, і особливо іслам, в останні роки стала однією із найскладніших об’єктів розгляду. Сучасна культура підходила до неї з погляду або антропології, або теології й психології, або психоаналізу й оцінювала її емпіричними методами. З одного боку, релігія – це явище, яке людина відчуває й переживає внутрішньо і яке стосується постійних і незмінних аспектів її життя. Але, з іншого боку, деякі віруючі можуть розглядати релігію як філософію, певний набір раціональних принципів або просто містицизм. Складність зростає, коли справа доходить до ісламу, тому що деякі мусульмани й політики декларують його як власне політичну, соціологічну й економічну ідеологію, а не як релігію.
Якщо ми прагнемо докладно проаналізувати релігію, демократію, філософію або будь-яку іншу систему, то ми повинні зосередитися на людській природі й людському житті. Із цього погляду релігію загалом й іслам зокрема не можна зрівняти з демократією або будь-якою іншою політичною, соціальною чи економічною системою на основі однакового підходу. Релігія зосереджена на непорушних і незмінних аспектах життя й буття, тоді як політичні, суспільні й економічні системи або ідеології надають увагу лише окремим і постійно мінливим суспільним аспектам нашого мирського життя.
Ті аспекти життя, якими переймається релігія, так само цінні й актуальні сьогодні, як і в період зародження людства, і залишаться такими у майбутньому. Матеріальні ж системи змінюються відповідно до обставин і тому можуть бути оцінені лише з урахуванням періоду їх існування. Віра в Бога, у потойбічне життя, пророків, священні книги, ангелів і божественне керування – основні принципи ісламу (названі також “стовпами іману” – прим. ред.), які не підлягають впливу мінливого часу, як і універсальні незмінні принципи поклоніння Богу й моральності ніяк не пов'язані з минущим мирським життям.
Отже, порівнюючи релігію або іслам із демократією, ми повинні пам'ятати, що демократія – це система, яка постійно розбудовується й видозмінюється. Вона також варіюється залежно від місця й умов існування. З іншого боку, релігія виробила непорушні принципи шодо іману, поклоніння Богу й моральності, а тому з демократією можна порівнювати лише ті аспекти ісламу, які стосуються мирського життя.
Головна мета ісламу і його непорушні істини впливають на закони, які керують нашим постійно мінливим життям. Іслам не пропонує якусь незмінну форму керування й не намагається її сформувати. Замість цього він установлює фундаментальні принципи, які спрямовують загальний характер правління, залишаючи людям вибирати тип і форму керування відповідно до обставин і вимог часу. Якщо ми підійдемо до питання із цього погляду й порівняємо іслам із сучасною ліберальною демократією, то краще зрозуміємо, як співвідносяться іслам і демократія.
Демократичні ідеї зародилися в найдавніші часи. Сучасна ліберальна демократія виникла в ході Американської (1776 р.) і Французької (1789 – 99 рр.) революцій. У демократичних суспільствах люди самі керують собою, а не хтось керує ними. У такій політичній системі особистість має перевагу перед суспільством, будучи вільною визначати, як прожити своє життя. Але при цьому індивідуалізм не є абсолютним. Люди досягають кращих умов життя в суспільстві, а це вимагає від них пристосування й обмеження своєї свободи критеріями суспільного життя.
Пророк говорить, що “усі люди так само рівні, як зубці в гребінці”[1]. Іслам не розділяє людей за расовими відмінностями, кольором шкіри, віком, національністю або фізичними особливостями. Пророк проголосив: “Ви всі походите від Адама, а Адам – із землі. О, раби Божі, будьте братами [і сестрами]”. Хто народився раніше, хто багатший й сильніший за інших або хто належить до якоїсь родини чи етнічної групи, не мають уродженого права керувати іншими.
Іслам також підтримує такі фундаментальні принципи:
1. Сила в істині (іслам заперечує широко розповсюджену ідею про те, що істина – на боці сили).
2. Справедливість і закон – життєво необхідні атрибути.
3. Свобода віросповідання й право на життя, індивідуальну власність, а також здоров'я (як фізичне, так і розумове) не можуть бути порушені.
4. Гарантія таємниці й недоторканності особистого життя.
5. Презумпція невинності. Ніхто не може бездоказово бути обвинувачений у злочині або покараний за злочин, скоєний іншим.
6. Колегіальність системи виконавчої влади.
Усі права однаково важливі, і право однієї людини не може бути принесене в жертву заради інтересів суспільства. Іслам вважає, що суспільство складається зі свідомих особистостей, що мають свободу вибору й несуть відповідальність як за себе, так і за ближніх. Більше того, іслам робить крок уперед, додаючи й світовий аспект. Він розглядає людство як “мотор” історії, на противагу фаталістичним і іншим підходам деяких західних філософських течій XIX століття, як, наприклад, діалектичний матеріалізм й історицизм. Як вільний вибір і поведінка індивіда визначають результат його життя в цьому й у потойбічному світах, так і прогрес або занепад суспільства визначаються волею, поглядами на світ та способом життя його членів. У Священному Корані (13:11) говориться: “Воістину, Аллах не змінює того, що з людьми, поки вони самі не змінять того, що з ними”. Іншими словами, кожне суспільство саме керує своєю долею. І в наступному висловленні Пророка Мухаммеда (с.а.с.) це ще раз підкреслюється: “Вами будуть керувати так, як ви на те заслуговуєте”. Це і є основа й дух демократії, які не суперечать принципам ісламу. Оскільки іслам вважає самих індивідів і суспільство відповідальними за свою власну долю, то люди повинні відповідати за те, як ними керують. Коран звертається до суспільства так: “О, люди!” і “ О, віруючі!”. Обов'язки, покладені на сучасні демократичні системи, це ті обов'язки, які іслам ставить перед суспільством і класифікує їх за значущістю як “абсолютно необхідні, відносно необхідні й рекомендовані для виконання”. У Священному Корані ми знаходимо такі аяти:
“ О, ви, що ввірували! Входьте всі в іслам (покірність) і не йдіть по слідах сатани!...” (2:208);
“...Витрачайте краще з того, чого набули, і з того, що надали Ми вам із землі” (2:267);
“Аллах, воістину, велить вам повертати довірене майно власникам його, і коли ви судите серед людей, то судіть справедливо” (4:58);
“Будьте стійкими в справедливості, свідками перед Аллахом, хоча б і проти самих себе, або батьків, або близьких...” (4:135);
“А якщо вони схиляться до миру, то схилися й ти до нього...” (8:61)
“Якщо лиходійна людина зі звісткою до вас прийде, то постарайтеся істинність її уточнити, щоб через незнання своє зла не заподіяти (безневинним) людям” (49:6);
“Якщо серед тих, хто вірує, одні вступили в суперечку з іншими – примиріть їх” (49:9).
Таким чином, як висновок до сказаного, варто зазначити, що Коран звертається до всього суспільства й установлює для нього такі самі обов'язки, які ставлять перед нами сучасні демократичні системи.
Люди взаємодіють один з одним, виконуючи ці обов'язки, а також створюючи установи, необхідні для їхнього виконання. І уряд поєднує всі ці установи воєдино. Отже, іслам пропонує уряд, заснований на громадській згоді. Люди вибирають керівників і встановлюють державний орган, який обговорює суспільні проблеми й питання. Суспільство також бере участь у перевірці адміністрації і її роботи. Наведені вище фундаментальні принципи функціонування влади, включаючи вільні вибори, особливо ретельно дотримувалися під час правління перших чотирьох халіфів (632- 661 рр.). Після смерті Алі (р.а.), четвертого халіфа, через внутрішні конфлікти й ситуацію у світі у ті часи політична система була трансформована в султанство. На відміну від халіфату, влада в період султанства передається у спадщину в межах однієї родини. Але навіть незважаючи на те, що вільні вибори більше не проводилися, усі інші принципи, які зараз є основою сучасної ліберальної демократії, дотримувалися й тоді.
Іслам – це об'єднуюча релігія. Вона заснована на вірі в єдиного Бога, який є Творцем, Господом, Захисником і Керівником усьому Всесвіту. Іслам – це релігія всього світоустрою. Це значить, що весь Всесвіт підкоряється законам, установленим Богом, таким чином, усі часточки світобудови є “мусульманами” і підкоряються Богу, корячись Його законам. Навіть людина, яка відмовляється вірити в Бога або сповідує іншу релігію, волею-неволею є «мусульманином», оскільки її тіло – це частина світобудови. Усе її життя, від ембріональної стадії до перетворення тіла в порох після смерті, кожна частина, кожний мускул її тіла іде курсом, призначеним для них Богом. Як ми бачимо, Бог, природа й людство в ісламі не відділені й не відчужені один від одного. Бог виявляє Себе через природу й людство, а природа й людство – це дві книги (світобудови), у кожній букві яких виявляється Бог. Це приводить людство до думки про те, що, як і воно саме, усе належить Богу, а тому ніщо у всесвіті не може бути для Нього чужим. Таким чином, Божественна симпатія, любов і допомога не обмежуються якоюсь расою, кольором шкіри або етнічною належністю. Пророк резюмував це таким зверненням: “О, раби Божі, будьте братами [і сестрами]!”
Другим не менш важливим пунктом є те, що іслам визнає всі релігії, які існували до нього. Він визнає всіх пророків і священні книги, послані різним людям у різні історичні епохи. І іслам не тільки схвалює їх, але розглядає віру в них як необхідну умову для будь-якого мусульманина. Роблячи це, він визнає єдність усіх релігій. Мусульманин одночасно є справжнім послідовником Ібрахіма (Авраама), Муси (Мойсея), Давуда (Давида), Іси (Ісуса) і всіх інших пророків (а.с.). Усе це пояснює, чому й християни, і євреї протягом історії зберігали свої релігійні права, незважаючи на те, що при владі перебував ісламський уряд.
Ісламська соціальна система прагне створити доброчесне суспільство, щоб тим самим одержати схвалення Всевишнього, яке основою суспільного життя визнає право, а не силу, й не допускає ворожості. Взаємини повинні бути засновані на вірі, любові, взаємоповазі, взаємодопомозі й взаєморозумінні, а не на конфліктах і переслідуванні особистих інтересів. Соціальна самосвідомість спонукує людей додержуватися високих ідеалів і прагнути до досконалості, а не просто дбати лише про свої інтереси й здійснювати свої бажання. Право передбачає єдність, доброчинність забезпечує взаємну підтримку й солідарність, а віра гарантує братні стосунки між людьми. Заохочення прагнення нашої душі до досягнення досконалості приносить щастя в цьому й іншому світах.
Із часом демократія розбудовувалася і стверджувалася. Як і в минулому, вона пройшла через багато різних етапів, так і в майбутньому демократія буде продовжувати розбудовуватися й покращуватися. Просуваючись на своєму шляху, вона перетвориться в більш гуманну й справедливу систему, засновану на доброчинності й істинності. Якщо демократія почне розглядати людей як ціле, не нехтуючи моральним аспектом їхнього існування, їхніми духовними потребами, а також не забуваючи про те, що людське життя не обмежується цим матеріальним світом, а всі люди прагнуть до вічності, то вона зможе досягти вершини своєї досконалості й принести ще більше щастя всьому людству. Ісламські принципи рівності, терпимості й справедливості можуть допомогти здійснити це.
[1] Абу Шуджа ад-Дайламі, Аль-фірдавс бі-масур аль-кітаб, (Божественний сад із вибраних звернень Пророка), Бейрут, Даруль кутубіль-ілмійя, 1986, т.4, 300.
- Створено .