Зробити атмосферу терпимості постійною
Разом із «загубленим раєм» ми також втратили і деякі наші національні якості. Потреба знань, дослідження, любов до праці, правильний метод організації діяльності, організація робочого місця, допомога один одному й читання Книги всесвіту – ось ті речі, які ми втратили. Серед багатьох речей, які ми втратили, можливо, першочерговою і найважливішою якістю є терпимість. Це слово розуміється як сприйняття всіх людей незалежно від інакомислення, світоглядів, ідеологій, етнічної належності або віри. Це поняття також припускає, що ми, знаходячи силу в глибині свідомості, у вірі й щирому серці або ж у силі емоцій, повинні змиритися з речами, які нам не подобаються. З іншого боку, це поняття означає, як говорив великий турецький поет Юнус Емре[1], любити творіння заради їхнього Творця.
Любити творіння заради їхнього Творця
Любов – це причина буття і його сутність, і вона є найміцнішим зв'язком, що з'єднує творіння один з одним. Усе в цьому світі є творінням Бога. Отже, якщо ви не ставитеся до людства, творіння Бога, з любов'ю, то тим самим ви ображаєте тих, хто любить Бога, і тих, кого любить Бог. Як приклад, можна згадати байдуже ставлення до величі Палацу Алхамбра, чиї витончені лінії відображають шлях від обмеженого світу до нескінченності, яке означало б вираження неповаги до цього шедевра і його художників. Точно так само кожний аспект разючої краси Всесвіту, й ого величі й пишноти є прикладом Божественного мистецтва. У цьому розумінні люди, тварини, інші живі істоти, втім, як і всі неживі об'єкти, були створені таким чином, що їхня природа гідна того, щоб ми оточили їх своєю любов'ю. Байдужість або нешанобливе ставлення до них означає байдужість або нешанобливе ставлення до Творця. Але наше розуміння світобудови й інших людських істот, навпаки, повинно ґрунтуватися на любові до них заради їхнього Творця. Якщо мусульмани говорять про зброю, військове оснащення, убивства й знищення інших, і якщо, роблячи це, вони створюють прірву між людьми, то це означає, що ми усе ще дуже далекі від своєї сутності.
Але ми повинні бути вдячні за те, що в часи, коли стали з'являтися ознаки «загубленого раю», ми знову знайшли терпимість – одну з якостей, яку ми також втратили. Ми заново відкриваємо для себе терпимість – щось, що є невід'ємною частиною духу ісламу, і щось, що було розкрито нам у Корані й Пророком Мухаммедом, хай буде з ним мир і благословення Аллаха. У зв'язку з питанням терпимості наші люди вітають усі починання такого характеру і палко сприймають цей дух, що воістину має життєву значущість. Величезний інтерес викликають як інститути, які були засновані, так і особисті ініціативи наших людей. У Корані сказано: «Воістину, тим, які ввірували й вершили праведні справи, Милостивий дарував любов [один до одного]» (Св. Коран, 19:96).
Інакше кажучи, як мешканці небес, так і мешканці Землі будуть любити їх. Як сказано в хадісі, Бог називає мешканцям небес імена тих, кого Він любить, і пропонує їм також любити возлюблених Ним. Коли ангели на небесах люблять їх, люди на Землі також ставляться до них із любов'ю.
Зерно, посіяне терпимістю, проростає й дозріє у благодатний час. Звичайно, це певною мірою залежить від газет, телебачення, журналів і організацій, що забезпечують необхідну підтримку.
Із дороги, що веде до терпимості, немає шляху назад
Визнання на небесах завжди викликає позитивний відгук і на Землі. Знамення цього очевидні. Найбільш очевидним знаком є те, що в ім'я визнання героїв любові й терпимості двері всюди широко відчинені. Можна сказати, що терпимість перебуває на шляху до свого росту й розквіту. І це дійсно так, тому що після настання сезону терпимості почалися конфлікти, які були інсценовані для того, щоб перешкодити цим подіям. Але сторони, які роками вважалися такими, що протиборствують, не піддалися на провокації, діяли далекоглядно, і катастрофа була відвернена.
Я вважаю, цілком імовірно, що й надалі траплятимуться деякі інтриги, а також будуть здійснені спроби порушити загальний спокій і мир. Однак ми, хто почав цей процес, повинні бути рішуче налаштовані довести цю справу до кінця. Ми повинні бути непохитні, і нам слід діяти відповідно до того, як це описано в Корані: «[Раби Милостивого] – це ті, які не лжесвідчать і які, коли проходять повз суєтне, минають його з гідністю» (Св. Коран, 25:72).
Кожний відображує у своїх учинках свій характер. Обов'язком людей, що очистили свою природу, є терпимість. Якщо хтось осміює Коран і недбало ставиться до молитви, посту, цнотливості, то ця поведінка повинна розглядатися як вказівка на стиль поведінки й характеру людини. Але, будучи віруючими, ми не повинні агресивно ставитися до людей або глузувати з них. Агресивність і глузування не повинні бути нашою відповіддю у ставленні навіть до тих, хто поводиться неналежно.
«Скажи [Мухаммед] тим, хто ввірували, щоб вони вибачили тих, які не сподіваються на дні Аллаха» (Св. Коран, 45:14).
Це, по суті, голос нашої свідомості. Коли ви бачите сліпу людину, невже ви штовхаєте й б'єте її, чи берете її за руку й указуєте їй шлях?
У цьому розумінні на долю творців ідеї завтрашнього дня лягають певні обов'язки, серед яких установлення гармонії у неодноманітному суспільстві, захист рівноваги, яка перебуває під загрозою, і далекоглядне вирішення небажаних інцидентів. Як говорить одне турецьке прислів'я: «Візьми те, що приносить радість, і залиши те, що заподіює горе», тобто ми повинні намагатися уникати того, що може завдавати неприємностей або серйозних конфліктів.
Продовжуючи нашу роботу зі створення гармонійно розвиненого суспільства, ми маємо всі підстави для досягнення у швидкому майбутньому ще більш помітних успіхів, ніж сьогодні. Звичайно, спроби зруйнувати цю рівновагу, як у країні, так і за кордоном, можливі. Але заради збереження атмосфери терпимості ми готові повсякчас прикладати всі свої зусилля для запобігання цьому. Очі й серця людей будуть випромінювати любов, і та у своєму потоці наповнить цей світ. Усі будуть із любов'ю обнімати один одного, і можливо (якщо на те буде Божа воля) XXI століття назвуть «століттям терпимості». Ми рішуче налаштовані на те, щоб зробити атмосферу терпимості постійною, і не маємо наміру звертати із цього шляху.
[1] Юнус Емре (1238-1320) – поет і суфій, який здійснив великий вплив на розвиток турецької літератури.
- Створено .