Висновок
У той період, коли я писала цю книгу, мені випала надзвичайна можливість познайомитись з паном Ґюленом і розділити з ним дві трапези в усамітненому помешканні, де він перебуває. Він був дуже добрим до нас і знаходився з нами достатньо часу, хоча був дуже хворий. Він відповів на деякі мої питання. Ті, хто був присутній при цій зустрічі, обговорювали з ним актуальні події і уважно вислуховували його міркування.
Звичайно, я жила текстами Ґюлена, коли писала цю книгу. Мене як і раніше надихають його ідеї, а після зустрічі з ним я розумію, яким чином він надихнув майже три покоління чоловіків і жінок в Туреччині створювати новий світ. Ця людина вирізняється глибокою духовністю, цілісністю і співчуттям, і це виразно видно і з його творчості, і при зустрічі з ним.
Я порівнювала ідеї Ґюлена з ідеями Канта, Платона, Конфуція, Мілля і Сартра, адже вважаю їх достойними учасниками дискусії з ним, а його – з ними. Я розглядаю їх усіх як людей, які володіють значними пізнаннями, і при цьому небайдужих до найбільш актуальних і при цьому вічних питань людського буття і відповідальних за нелегкий виклик усім своїм єством – чесно й без цинізму. Це прекрасні представники кращого типу гуманітарних наук, ті, хто здатний зробити найскладніший аналіз, щоб застосувати його до світу і до нашого життя у ньому. Від них ми можемо навчитися тому, з чого складається хороше життя, і тому, як добитися його для себе і для наступних поколінь. Гуманітарні науки, які не ставлять цього перед собою у якості кінцевої мети, – не є істинно науковими.
Мене надихає те поєднання ідей, яке я представила у цій книзі. Не можу визнати, що я відчуваю натхнення тому, що повністю погоджуюсь з представленими концепціями. Швидше мене надихає сама дискусія й ті можливості, які надають нам подібні дискусії, причому які відбуваються не лише на сторінках книги, а й у реальному житті з живими учасниками.
Я свідома того, що я діяла іноді з великим припущенням у тому, що стосується термінології, тем і частин текстів, щоб встановити співзвучність між учасниками дискусії. Я також знаю, що в багатьох випадках ця співзвучність зберігатиметься не досить тривалий час, поки з’єднувальна нитка не обірветься через те, що вона надто тонка і переобтяжена відмінностями, які до того ж тягнуть її в різні боки. Якщо ж цього з’єднання достатньо, щоб протриматися хоч недовго, то пов’язаність понять буде досягнута хоча б на ці декілька моментів.
На сторінках цієї книги пов’язаність можлива лише в абстрактному плані. З тими, хто прагне дискусії, готовий брати участь і фактично відповідати за цей світ і за все і вся, пов’язаність понять, встановлена навіть з натягом, не абстрактна: вона реальна. Можливо, ця пов’язаність понять може допомогти нам уникнути пороків і вбивств, символічно і буквально, після того, як ця тонка нитка порветься і ми знову опинимося обличчям одне до одного з нашими радикальними відмінностями.
Розвиток стратегій і можливостей для мирного співіснування за наявності радикальних відмінностей і в умовах скорочення природних ресурсів – ось головний виклик нашої епохи. Ми повинні докласти максимум зусиль, щоб відповісти на цей виклик, інакше усі наші інші досягнення виявляться даремними, оскільки ми знищимо світ нашою ненавистю і насиллям.
Ми маємо як люди, закликані Нескінченним у всіх його виявах, перебороти себе і створити світ толерантності, поваги і милосердя.
- Створено .