Малий і великий джихад
Що таке джихад?
Слово «джихад» походить від кореня дж-х-д і означає докладання усіх зусиль, просування вперед до своєї мети з використанням усієї сили, а також протистояння будь-яким труднощам. Це останнє визначення джихада найточніше передає його релігійну сутність.
З приходом епохи ісламу джихад набув особливого відтінку значення: боротьба в ім'я Аллаха. Це саме те значення, яке, як правило, спадає на думку сьогодні. Джихад здійснюється на двох фронтах – внутрішньому й зовнішньому. Внутрішня боротьба (великий джихад) – це спроба знайти свою сутність; зовнішня боротьба (малий джихад) означає сприяння тому, щоб інші люди знайшли свою сутність. Перший джихад заснований на подоланні перешкод між собою й своєю сутністю й досягненні знання душею, а в кінцевій меті божественного знання, божественної любові й духовного блаженства. Другий джихад заснований на подоланні перешкод між людьми й вірою, щоб люди могли вільно вибирати між вірою й невір'ям. Таким чином, певною мірою джихад є метою нашого створення й нашим найголовнішим завданням. Якби це було не так, то Бог посилав би нам Пророків з іншою місією.
Існує значна відмінність між тими, хто не квапиться до виконання цього обов'язку без поважної на те причини, і тими, хто постійно переймається джихадом.
«Ті з віруючих, які відсиджуються вдома, не несучи тяжких випробувань, не є рівними [за воздаянням Аллаха] з тими, хто бореться в ім'я Аллаха, жертвуючи своїм майном і життям. Аллах возвисив тих, хто жертвує своїм майном і життям, на ступінь вище над тими, хто відсиджується вдома. Хоча Аллах обіцяв благо всім [віруючим], Він відрізнив старанних від тих, хто відсиджується вдома, великою винагородою» (Св. Коран, 4:95).
За словами Пророка:
Відстояти на сторожі один день для захисту кордонів заради Аллаха краще, ніж увесь цей світ і все суще в ньому. Крихітне містечко, зайняте в раю вашим батогом (використовуваним заради Аллаха), краще, ніж увесь цей світ і все суще в ньому. Вечірня або ранкова прогулянка, здійснена заради Аллаха, краща, ніж увесь цей світ і все суще в ньому.[1]
Види джихада
Малий джихад не обмежується межею бойових дій, тому що це значно обмежує його обрії. За своєю суттю малий джихад має настільки широке значення й сферу застосування, що іноді одне слово або мовчання, похмурий погляд або посмішка, відсутність або присутність на зборах, іншими словами, усе, зроблене заради Аллаха, а також узгодження любові й гніву відповідно до Його схвалення належить до цього поняття. Таким чином, усі зусилля, докладені для покращення суспільства й людей, є частиною джихада, це стосується й усіх зусиль, докладених заради своєї родини, рідних, сусідів і всього регіону.
Можна сказати, що малий джихад деякою мірою матеріальний. А великий джихад, у свою чергу, здійснюється у духовній сфері, тому що він є боротьбою зі своїм внутрішнім світом і власним єством (нафсом). Якщо обидва ці джихади мають успіх, то досягається бажана гармонія. Коли одного з них бракує, то рівновага порушується.
У такому гармонічному джихаді віруючі знаходять мир і життєву енергію. Вони знають, що помруть у той момент, коли їхній джихад закінчиться. Віруючі, немов дерева, можуть продовжувати жити лише доти, поки приносять плоди. По суті, коли дерево припиняє приносити плоди, воно всихає й гине. Поспостерігайте за песимістами, і ви побачите, що вони більше не борються й не несуть Істини іншим. Таким чином, Бог припиняє дарувати їм Своє благословення, залишивши їхній внутрішній світ темним і холодним. Але ті, хто здійснює джихад, завжди оточені любов'ю й ентузіазмом. Їхній внутрішній світ яскравий, а їхні почуття чисті, і вони знаходяться на шляху процвітання. Будь-яка боротьба одного стимулює думки іншого, у результаті чого створюється доброчесне коло. У зв'язку з тим, що кожний добрий учинок стає засобом, який спричиняє ще один добрий учинок, такі люди просто оточені хорошими вчинками. І наші серця знають про цю істину:
«А тих, які ратували за Наше [справу], Ми наставимо на Наші шляхи. І, воістину, Аллах із тими, хто вершить добро!» (Св. Коран, 29:69).
Існує стільки шляхів до Бога, скільки існує Божественних створінь. Бог приводить тих, хто бореться заради Нього, до порятунку на одному або більш ніж на одному із цих шляхів. Він спрямовує кожний із цих шляхів назустріч чеснотам й не дозволяє їм звернути до зла. Кожний, хто знаходить Його шлях, Вірний шлях, знаходить золоту середину. Точно так, як ці люди дотримуються середини шляху стосовно гніву, розуму й прагнення, вони дотримуються золотої середини й стосовно джихада та богослужіння. Це означає, що Аллах спрямував людство на шлях порятунку (душі).
Малий джихад – це наше активне виконання заповідей і обов'язків ісламу, а великий джихад – це оголошення війни деструктивним і негативним емоціям, думкам нашого его (злість, ненависть, заздрість, егоїзм, гординя, зарозумілість і помпезність), які заважають нам досягти досконалості. Оскільки це дуже складний і потребуючий значних зусиль джихад, то його називають великим джихадом.
У часи Століття щастя люди боролися на полі битви, немов леви, а коли наступала ніч, вони танули у своїй відданості Богу, що виявлялася через поклоніння і в зікрі (звертанні до імен Аллаха). Ці доблесні воїни проводили своє життя в богослужінні й усамітненні. Вони навчилися цього у свого наставника, Пророка, чуйної людини, яка була першою як у матеріальному, так і в духовному джихаді. Він надихав своїх послідовників на те, щоб вони просили Аллаха про прощення, і завжди першим робив це.
Ті, хто досягнув успіху у великому джихаді, досягнуть успіху й у малому джихаді; ті, хто зазнав поразки у великому джихаді, не буде мати успіху й у малому джихаді. Навіть якщо такі люди досягнуть певного ступеня успіху, вони не зможуть одержати абсолютного результату.
Айше повідомляє:
Одного разу вночі Посланець Аллаха запитав: «Айше, чи можу я провести цю ніч із моїм Господом?» (Він був настільки тактовний, що запитував дозволу. Шляхетність і делікатність були важливими рисами глибини його натури.) Я відповіла: «О, Посланнику Аллаха, я прагла б бути з тобою, але ще більше я прагну того, чого ти сам прагнеш». Пророк зробив омовіння й почав молитися. Він промовив: «Воістину, у створенні небес і землі, у зміні дня й ночі істинні знамення для тих, хто володіє розумом» (Св. Коран, 3:190). Він виголошував ці слова й проливав сльози до самого ранку (Ібн Касір, Тафсір).
Іноді, для того щоб не розбудити своєї дружини, Пророк просинався й молився, не запитуючи її дозволу. І знову Айше повідомляє:
Одного разу вночі я прокинулася й не могла знайти Посланця Аллаха … Коли я почала вставати в темряві ночі, моя рука доторкнулася до його ноги. Він лежав ниць на своєму килимку для молитви й читав молитву. Я прислухалася до його молитви. Він промовляв: «Мій Боже, я шукаю Твого співчуття, рятуючись від Твого гніву й люті. Я шукаю притулку у Твоєму порятунку від Твого покарання. Мій Боже, я шукаю укриття в Тобі від Тебе (вдаюся до Твого благословення від Твого гніву, шукаю укриття у Твоїй прихильності від Твоєї сили, вдаюся до Твого милосердя й співчуття від Твого панування). Я не здатний возвеличити Тебе (достойно тобі). Ти великий настільки, наскільки Ти Сам возвеличив Себе».[2]
Цей випадок яскраво демонструє внутрішню глибину й широту великого джихада Пророка. В іншому хадісі Пророк згадує ці два види джихада.
Є дві пари очей, які ніколи не побачать полум'я пекла: очі солдат, що несуть сторожову службу на полі битви й на фронтах, і очі тих, хто плаче від набожного страху перед Богом.[3]
Джихад тих, хто залишає сон і стоїть на сторожі в часи небезпеки, є матеріальним джихадом. Їхні очі не побачать полум'я пекла. Щодо тих, хто здійснює великий духовний джихад, і хто плаче, випробовуючи набожний страх перед Богом, також не стануть свідками мук пекла. Замість того, щоб повторювати те, що роблять інші, люди повинні мати добрі наміри й утверджувати у своїх серцях і розумі усвідомлення необхідності бути щирими.
Джихад – це рівновага внутрішньої й зовнішньої боротьби. Досягнення духовної досконалості й надання допомоги іншим у здійсненні цього ж є найбільш важливим. Досягнення внутрішньої досконалості – це великий джихад, а допомога іншим у досягненні цього – малий джихад. Коли ви відокремлюєте одне від іншого, джихад перестає бути джихадом. Перший породжує ледарство, а другий – анархію. Таким чином, дух Мухаммеда – це єдиний шлях досягнення рівноваги в цій ситуації. Як і завжди, це можливо тільки за допомогою наслідування шляху Посланця Аллаха. Які щасливі ті, хто шукає шлях спасіння для інших, так само як вони шукають шлях спасіння для себе. І які щасливі ті, хто, рятуючи інших, пам'ятає й про власне спасіння!
[1] Бухарі, Джихад, 142; Тірмізі, Фазаілуль-джихад, 25.
[2] Муслім, Салат, 22; Хайсамі, Маджмауль-заваїд, 10:124; Тірмізі, Даават, 81.
[3] Тірмізі, Фазаїлуль-джихад, 12.
- Створено .