Ідеальний мумін, ідеальний мусульманин
В одному зі своїх висловлювань, що характкризуються властивістю “джaваміуль-калім”, що означає мало слів, але багато змісту, Пророк Мухаммед (с.а.с.) говорить: «Істинний мусульманин це той, від руки і слова якого мусульмани знаходяться у безпеці (не бачать нічого поганого). Істинний переселенець (мухаджір) це той, хто віддаляється від заборон Аллаха й залишає їх».[1]
Коротко проаналізуємо це висловлювання Пророка: на початку слова “аль-муслім” є означальний артикль. Крім того, слово “ аль-муслімун”, тобто множина від слова “аль-муслім”, вживане в хадісі, також згадане з артиклем «аль». Це пояснює такий зміст: ідеальний мумін (тобто віруючий – прим. пер.) або ж ідеальний мусульманин, це людина, яка заглибившись в атмосферу миру, довіри й безпеки, зуміла повністю проникнутись нею і не заподіяла нікому шкоди ні словом, ні ділом. У висловлюванні Пророка не йдеться про тих мусульман, які видають себе за них, у хадісі йдеться про справжнього й ідеального мусульманина, який щиро вірує й уособлює в собі істини ісламу. Ми розуміємо це, виходячи з означального артикля «аль», вживаного там за правилом “ахд”: “якщо що-небудь вживається з означальним артиклем, то у тексті вказується на досконалу й піднесену форму”. Тому у тлумаченні слова “мусульманин” перше, що розуміється, це – досконалий, ідеальний, що саме так і пояснюється в хадісі.
Зазвичай пересічна людина не може знати подібних особливостей мови. Подібні знання можуть бути засвоєні на уроках мовознавства й граматики у спеціальних навчальних закладах, медресе або ж під час індивідуальних занять із учителем. Посланець Аллаха ні в кого подібних уроків не брав. А це значить, що він говорить не від себе; він говорить те, що йому велить говорити Споконвічний Учитель. Тому в словах і висловлюваннях Посланця Аллаха присутня уся барвистість і витонченість мови, причому там немає жодної неточності або граматичної помилки.
Повернемося до хадісу: істинний мусульманин – це надійна й довірлива людина. Тобто всі інші мусульмани без найменших вагань і сумнівів можуть повернутися до нього спиною. бо вони знають, що він нікому не заподіє зла. Якщо, наприклад, їм знадобиться довірити комусь свої родини, то вони без жодних побоювань можуть довірити їх йому. Тому що від його рук і слова ніколи нікому не буде зла. Людина, що побувала з ним в одному товаристві, спокійна, Бо знає, що він не буде пліткувати за її спиною, а також не буде слухати чужих пліток. Він турбується про честь і гідність іншого так само, як про свою честь і гідність. Він сам не поїсть, але нагодує іншого; сам не вгамує спраги, але напоїть ближнього. Він віддасть своє життя, щоб жили інші. Він може навіть пожертвувати особистим душевним спокоєм заради інших. Усі ці значення ми виводимо на підставі того, що означальний артикль «аль» також виражає й “хаср”, тобто віддавати й присвячувати себе повністю чомусь, комусь.
Сільм і муслім (мир і мусульманин)
У подібних висловлюваннях присутній джінас (паронімія). Джінас означає подібність. У літературі це слова однакові за написанням і вимовою, але різні за змістом. Слово муслім й дієслово салама походять від одного кореня –сільм-. Через схожість у деяких буквах між цими словами існує неповний джінас. Однак граматичний спосіб цих двох слів різний. Ця подібність і відмінність дозволяють нам зрозуміти, що мусульманин – це людина, у якої майже всі справи наділені миром, безпекою й відданістю. Він так віддався божественному тяжінню, що всі його дії відбуваються у рамках цієї Божественної доцентрової сили (кувва-і ілаль-марказ).
Він говорить «салям» усім – знайомим і незнайомим. Таким чином, у серця вкладається любов до нього[2]. Наприкінці намазу він виголошує слова «саляма» (мир вам). Усі розумні істоти – люди, джини, ангели відповідають на його вітання. Це означає, що він також вітає істот, яких не бачить. До цього ніхто, крім мусульманина, не мав такого всеохоплюючого вітання.
Послідовниками ісламу стають, виконуючи такі обов'язкові приписи, як намаз, піст, закят, хадж і виголосивши слова «шахада» – свідчення. Це означає рушити на повних вітрилах до миру й безпеки згідно з велінням Всевишнього Аллаха “Будьте покірні Аллахові цілковито” (Св. Коран, 2:208). Людина, яка занурилася в цей океан, кожен її стан і кожен її вчинок випромінюватиме сільм і іслам (тобто мир і покірність). А від людини, яка досягла такого стану, ніхто не побачить нічого, крім добра.
Чому рука і слово?
Як і у всіх висловлюваннях Пророка Мухаммеда (с.а.с.), слова, використані в цьому вислові, ретельно підібрані. Пророк у черговий раз говорить про руку й слово. Закономірно, що згадуються саме ці два слова, а не які-небудь інші, у цьому прихований глибокий зміст. Людина двома способами завдає шкоди іншій людині. Або відкрито, що називається віч-на-віч, або потайки, за спиною. Зло, що заподіюється відкрито, символізує рука, а зло, що завдається потай, символізує слово. Людина або нападає на іншого, влаштовуючи фізичну розправу й тим самим зневажаючи його права, або злословить за його відсутності, ображає й принижує, знов-таки порушуючи права людини. Обидва ці мерзенні вчинки не можуть бути вдіяні істинно віруючим-муміном. Тому що він завжди поводиться порядно й гідно стосовно як присутніх, так і відсутніх.
Однак Пророк Мухаммед (с.а.с.) згадує слово раніше за руку. Тому що людина, можливо, зуміє відповісти на фізичне зазіхання, а от щодо обговорення когось або ж наклепу, то в більшості випадків усе це залишається без відповіді. Отже, такий учинок може легко підбурити один проти одного людей, групи й навіть нації. Устежити за злом, яке може бути завдане словом, набагато складніше, ніж простежити за злом, яке намагаються завдати рукою. Тому Посланник Аллаха згадує слово раніше, ніж руку. З іншого боку, це висловлювання вказує на те, якою цінністю мусульманин є для Аллаха. Всевишній настільки високо оцінює послідовника ісламу, що у ставленні до нього інший мусульманин повинен стежити за своїми руками й словами.
Важливий етичний аспект ісламу, який несе ідею глобального миру й безпеки, виражається в тому, щоб мусульманська особистість віддалилася від речей, які завдають йому матеріальні й духовні рани. Важливим є й інший момент, щоб мусульманин не приносив нехай навіть дещицю зла іншим людям. Крім того, мусульманин повинен не тільки не завдавати шкоди, він повинен гарантувати собою безпеку й викликати довіру у всіх членів суспільства. Насправді людина стає справжнім мусульманином тільки з почуттям довіри й безпеки, яке він дає ближнім. Там, де побував справжній мусульманин, він залишив після себе незабутнє враження, джерелом якого є “салям” – мир і безпека. Кажучи “мир вам”, він підходив до віруючих і від нього віяло спокоєм; ідучи, він залишав їх “із миром”; він прикрашав “салямом” молитви в намазі, і закінчував намаз, теж вітаючи віруючих з миром. Воістину неможливо й уявити, щоб людина, якій життєвим орієнтиром служить “салям” – мир, всупереч своєму життєвому кредо, пішла проти миру, безпеки, морального й матеріального благополуччя, мирського й потойбічного спокою; завдала шкоди собі й іншим.
Після цього поверхневого аналізу висловлювання Пророка Мухаммеда (с.а.с.) варто розглянути деякі обставини, що виходять із суті цього хадіса:
- істинний мусульманин є головною гарантією глобального миру на Землі;
- мусульманин живе цим і сповідує це піднесене почуття скрізь і завжди;
- він не просто не може приносити страждання й завдавати шкоди, а навпаки – прагне, щоб його згадували як символ миру й безпеки;
- у його очах не існує відмінностей між фізичною розправою й словесними нападками, які виявляються у вигляді огуди, наклепу, образ і принижень, крім того, іноді друге оцінюється ним як більший злочин, ніж перше;
- якщо якийсь віруючий-мумін зробить який-небудь із перерахованих гріхів, він залишиться віруючим і не вийде з релігії. Інакше кажучи, у нашій вірі немає поняття “місце між вірою й невір'ям”;
- як і в усіх своїх учинках, у справах віри й ісламу теж необхідно мобілізувати сили й прагнути до досконалості, тобто мусульманин повинен постійно самовдосконалюватися. І все це передано одним рядком красномовних слів Посланця Аллаха.
[1] Бухарі, Іман, 4.
[2] Бухарі, Іман, 20; Муслім, Іман, 63.
- Створено .