Біда на ім’я язик

Біда на ім’я язик

Балакучість і багатослів’я – це хвороба, яка є ознакою розумової і душевної неврівноваженості. По-справжньому слушне те слово, в якому людина не заплутається й яке найкоротшим шляхом приводить її до наміченої мети. Зовсім зайвим є говорити дуже довго, аби пояснити співбесіднику будь-що, й до того ж довгі промови нерідко можуть наносити значну шкоду. Бо ніколи не можна дати гарантію, що в довгій промові не буде ніяких протиріч, а протиріччя, своєю чергою, будуть створювати нові питання. Й така ситуація здатна принести більше шкоди, аніж користі…

**

Розумна та людина, яка, замість того, аби говорити самому, надає це право тому, чиє слово може виявитися більш корисним як для нього, так і для решти людей. Говорити в присутності внутрішньо зрілої людини, розум якої сповнений наукового знання, а серце – божественного натхнення, значить не поважати його, а мовчання такої людини можна вважати за велике нещастя для всього суспільства.

**

Уміння мало говорити й багато слухати – це ознака благородства й духовної зрілості, а бажання, щоб тебе постійно слухали, хоч і не завжди можна вважати ознакою втрати глузду, однак немає жодного сумніву в тому, що це ознака неврівноваженості й безсоромності.

**

Кожне сказане тобою слово має бути сказане заради того, аби вирішити конкретне завдання чи відповісти на конкретне питання. А говорити потрібно так, аби не надокучити ні тому, хто поставив тобі питання, ні тому, хто тебе слухає.

**

Уміння людини мовчати там, де потрібно мовчати й говорити там, де потрібно сказати своє слово, є дуже нормальним і звичайним. Але було б ще краще, якби люди надавали слово тим, чия участь може виявитися найбільш корисною. А це насамперед вимагає наявності у них виховання й уміння цінити мовчання так само, як слово. Й невипадково наші предки говорили, що «слово – срібло, а мовчання – золото»[1].

**

Повага до людини виявляється не в довгих промовах, а в їхній доцільності та користі. А той, хто говорить скрізь і що заманеться, особливо, якщо це теми, які значно перевищують його рівень, неминуче допуститься помилок і зашкодить власній репутації. Доречно було б пригадати ще один вислів древніх: «Чим більше людина говорить, тим більше вона помиляється».

**

У висловлюваннях людини відбивається її сутність, а у вчинках – велич її духу. Базіки, які поводять себе так, ніби люди потребують того, аби вони висловлювали свою думку з будь-якого приводу, з часом обов’язково почнуть відчувати на собі ненависть і зневагу власних друзів. Це своєю чергою може призвести до того, що їх не слухатимуть навіть у тому випадку, коли вони висловлюватимуть важливі й високі істини, а це означає неповагу до самих істин подібного роду.

**

Подібно обмеженню в їжі й сні, обмеження себе в мові здавна було девізом внутрішньо зрілих людей. Коли мова заходила про розвиток духовних навичок, перше, що радили людям зробити, так це навчитися контролювати свою мову та уникати пустих і непотрібних розмов. Бо мова, що явно перевищує своїм розмірам як розум, так і серце – того, хто ніде й ніколи не вміє мовчати й постійно верзе дурниці, явно буде причиною втрат і обмежень свого хазяїна як в житті земному, так і в житті вічному.

**

Ще більш тяжка й гірка доля очікує на того, хто говорить про те, чого він не робить, і нехай вона стане для нас уроком. Ось чому Правдивіший з людей Посланець Божий навчав, що одним з коротких шляхів, які ведуть до раю, є уміння контролювати свою мову й свої вуста.

**

В залежності від того, наскільки людина уникає багатослів’я, закоханості у власну мову, й у якій мірі вона дозволяє іншим говорити в свїй присутності, а сама мовчить, вона буде наближатися до Творця та Його творінням і скрізь зустрічати любов до себе. В протилежному випадку вона а ні у Всевишнього, а ні в людей ніколи не знайде того, про що мріяла.

Tweet

Whatsapp